Об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила правову позицію щодо співвідношення положень ст. 192 та ст. 331 Господарського процесуального кодексу України.
У справі, яка розглядалася, позивач звернувся до суду з вимогою стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за договором пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Рішенням місцевого господарського суду позов було задоволено. Водночас суд апеляційної інстанції, розглянувши клопотання сторін, затвердив мирову угоду, в якій передбачено поетапне погашення суми боргу та судового збору протягом трьох років. Також сторони домовились про втрату взаємних вимог після виконання умов угоди. У зв’язку із затвердженням мирової угоди апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі.
Підставою для розгляду справи в ОП КГС ВС стало питання правомірності встановлення у мировій угоді строку виконання зобов’язань, що перевищує один рік, на тлі положень ч. 5 ст. 331 ГПК України, яка передбачає можливість розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не більше ніж на один рік.
За результатами перегляду касаційної скарги ОП КГС ВС дійшла висновку, що така умова мирової угоди є правомірною та не суперечить вимогам ГПК України. Установлення графіка платежів, навіть на строк понад рік, є проявом вільного волевиявлення сторін на підставі взаємних поступок та не ототожнюється з розстроченням виконання судового рішення в межах ст. 331 ГПК України.
Таким чином, ОП КГС ВС відступила від раніше висловленої позиції у постанові ВС від 05.02.2025 у справі № 917/1291/23, в якій вважалося, що мирова угода не може містити умови, аналогічні розстроченню виконання судового рішення.
ОП КГС ВС залишила в силі ухвалу апеляційного суду про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі.
Джерело: Верховний Суд
Дізнавайтесь новини юридичного світу першими у телеграм-каналі Окремої Думки
