Практичний алгоритм перевірки перспектив у справах зі стягнення заборгованості за споживчими кредитами

Спори про стягнення заборгованості за договорами споживчого кредитування протягом останніх років набули особливої практичної складності. Причиною є не лише значна кількість кредитних спорів, а й істотна трансформація правового регулювання споживчого кредитування, поява спеціальних гарантій для окремих категорій позичальників, запровадження особливих правил на період карантину та воєнного стану, а також формування Верховним Судом підходів до оцінки доказів, структури кредитної заборгованості та дійсності окремих договірних умов.

Кредитор може мати безсумнівне право вимагати повернення фактично отриманих позичальником коштів. Однак із цього не випливає автоматична законність усіх сум, які кредитор включив до позовних вимог. Кожна складова вимоги кредитора про стягнення боргу повинна відповідати договору, закону, встановленому періоду нарахування та доказам, які підтверджують право на його стягнення.

Тому у цій статті буде викладений практичний алгоритм перевірки перспектив у справах зі стягнення заборгованості за споживчими кредитами на підставі актуальної судової практики.

Перевірка заборгованості за споживчим кредитом має здійснюватися не шляхом формального зіставлення заявленої кредитором суми з розрахунком, доданим до позову, а шляхом послідовного встановлення правової підстави, періоду та доказового підтвердження кожного складника боргу.

На першому етапі необхідно визначити:

• дату укладення кредитного договору;

• сторони договору;

• вид споживчого кредиту;

• суму фактично наданого кредиту;

• строк кредитування;

• порядок та строки повернення кредиту;

• розмір і порядок нарахування процентів;

• передбачені договором комісії, платежі та інші складові вартості кредиту;

• дату фактичного отримання кредитних коштів позичальником;

• яку редакцію законодавства, яким регулюється відносини споживчого кредитування.

До такого законодавства відносяться:

• Цивільний кодекс України

• Закон України «Про споживче кредитування»

• Закон України «Про захист прав споживачів»

• Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затверджене постановою Правління Національного банку України від 03.11.2021 № 113

• Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджені постановою Правління Національного банку України від 11.02.2021 № 16.

Оскільки найпоширенішою підставою відмови у задоволенні позову про стягнення боргу є відсутність доказів надання кредитних коштів та наявності заборгованості, то наступним етапом перевірки має бути перевірки наявності допустимих доказів наявності заборгованості.

Наприклад, у справі № 755/2284/16-ц, суд першої інстанції відмовив у задоволені позову, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту перерахування коштів на рахунок позичальника, отримання таких коштів позичальником. Надана позивачем виписка по кредитному договору містила розбіжності щодо дати зарахування коштів на рахунок позичальника, при цьому банк не надав меморіальні ордери про перерахування коштів, заяви на видачу готівки, посилаючись на їх знищення. Скарги позивача в апеляційній та касаційній інстанціях були залишені без задоволення, залишити без задоволення, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року залишити без змін.

Якщо позов подає не первісний кредитор, необхідно встановити правову підставу переходу права вимоги.

Перевіряється не лише наявність договору відступлення права вимоги, а й можливість встановити, яке саме право вимоги та за яким конкретним кредитним договором було передано.

У разі ланцюга відступлень необхідно простежити послідовність переходу права від первісного кредитора до особи, яка звернулася до суду.

При цьому слід перевіряти належність доказів, що підтверджують перехід права вимоги.

Відповідна проблематика розглядалася Касаційним цивільним судом у постанові від 06.09.2023 у справі № 466/3066/13-ц (провадження № 61-785св23). ВС вказав, що суди не з`ясували обставин здійснення повної оплати за договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання ТОВ “ФК “Веста” своїх зобов`язань за договором № 0002/19/5 від 26 березня 2019 року, та зробили передчасний висновок про автоматичний перехід прав вимоги до нового кредитора ТОВ “ФК “Веста”. В матеріалах справи взагалі відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за кожним договором відступлення на час або після його укладення.

Отже, при зверненні до суду за договорами відступлення права вимоги перевіряємо не лише наявність самого договору, а й акту приймання-передачі, реєстру права вимоги, та документи, які підтверджують оплату за відступлене право вимоги.

Перевірити розрахунок заборгованості, поданий кредитором:

• яку суму кредиту фактично отримав позичальник;

• які платежі та коли ним здійснювалися;

• як кожен платіж був врахований кредитором;

• який залишок основного боргу утворився після здійснених платежів;

• за який конкретний період нараховані проценти;

• за який період та на якій підставі нараховані комісії;

• чи включені до розрахунку штрафи, пеня або інші платежі;

• чи не відбулося подвійного нарахування одного й того самого складника.

У судовій практиці Верховного Суду питання зменшення заявленої кредитором заборгованості розглядалося, зокрема, у постановах КЦС ВС від 01.02.2023 у справі № 199/7014/20 та від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц (провадження № 61-3753св22).

Загальну суму позову необхідно розділити щонайменше на:

• основну суму кредиту;

• проценти;

• комісії та інші платежі;

• неустойку;
інші заявлені кредитором суми.

Для кожного складника необхідно окремо встановити:

• його правову підставу;

• умову договору, на якій ґрунтується вимога;

• період нарахування;

• порядок розрахунку;

• відповідність імперативним нормам законодавства;

• наявність доказів, які підтверджують його виникнення.

Особливої уваги потребують платежі, названі кредитором комісією за обслуговування кредиту або іншими аналогічними термінами.

Необхідно з’ясувати, за яку саме послугу встановлено платіж, чи є така послуга додатковою, чи визначено її зміст у договорі та чи була вона фактично надана.

Об’єднана палата КЦС ВС у постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) звернула увагу на застосування статей 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування» до умов щодо плати за обслуговування кредиту. За обставин, коли додаткові або супровідні послуги належним чином не визначені та не надаються, відповідні умови договору можуть бути нікчемними.

Якщо кредитор включає до розрахунку щомісячну плату за надання інформації про стан заборгованості, необхідно перевірити її відповідність спеціальному законодавству про споживче кредитування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) дійшла висновку щодо нікчемності умови договору про сплату щомісячної комісії за надання інформації про стан заборгованості за договорами, на які поширюється Закон України «Про споживче кредитування», з огляду на положення частин першої, другої статті 11 та частини п’ятої статті 12 цього Закону.

Тому відповідна сума не повинна механічно включатися до загального розміру боргу лише на тій підставі, що вона передбачена текстом договору.

Щодо процентів, то необхідно розмежовувати проценти як плату за користування кредитом та відповідальність за порушення грошового зобов’язання.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 25.07.2023 у справі № 910/19891/20 зазначив, що після закінчення строку кредитування договірні проценти не є мірою відповідальності, передбаченою статтею 625 ЦК України.

Якщо кредитор пред’являв дострокову вимогу про повернення кредиту, необхідно встановити:

• дату пред’явлення вимоги;

• її зміст;

• правову підставу дострокового повернення;

• момент зміни строку виконання зобов’язання;

• подальший період, за який кредитор продовжував нараховувати договірні проценти.

Постанова КГС ВС від 15.06.2023 у справі № 908/2187/21 містить правову позицію щодо наслідків пред’явлення вимоги про дострокове повернення кредиту та припинення нарахування договірних процентів у відповідному контексті.

Тому дата дострокової вимоги повинна бути окремою контрольної точкою при перевірці розрахунку.

Розрахунок кредитора необхідно з урахуванням спеціального законодавства, яке діяло в конкретний період.

Зокрема, необхідно перевірити застосування спеціальних правил, запроваджених у зв’язку з карантином COVID-19, а також правового режиму воєнного стану.

КЦС ВС у постанові від 01.08.2024 у справі № 751/6006/21 розглядав питання застосування спеціального режиму відповідальності за кредитними зобов’язаннями у період карантину.

Щодо періоду воєнного стану необхідно враховувати відповідні положення ЦК України та спеціальне законодавство. Зокрема, правові наслідки прострочення у відповідний період були предметом розгляду КЦС ВС у постанові від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22.

Не слід забувати й про те, що окремі категорії боржників мають певні пільги, наприклад, військовослужбовці.

Частина п’ятнадцята статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлює спеціальні правила щодо сплати штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом для визначених законом категорій військовослужбовців.

Тому у випадку звернення військовослужбовця чи членів їх сімей необхідно визначитись:

• чи належить позичальник до категорії осіб, на яку поширюється частина п’ятнадцята статті 14 зазначеного Закону;

• з якого моменту виник відповідний статус;

• який період охоплюється спеціальною гарантією;

• які саме платежі були нараховані кредитором у цей період.

Необхідно оцінити, чи мають якісь положення договору істотний дисбаланс між правами та обов’язками сторін на шкоду споживачу.

У цьому контексті підлягають врахуванню положення Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема пункту 5 частини третьої статті 18 щодо умов, які передбачають непропорційно велику компенсацію споживачем у разі невиконання ним своїх зобов’язань.

Особливості правового регулювання споживчого кредитування та необхідність урахування статусу споживача як слабшої сторони правовідносин також відображені у постанові КЦС ВС від 11.12.2024 у справі № 753/25744/21 (провадження № 61-3772св23).

Отже, ефективна правова позиція повинна бути побудована навколо декомпозиції вимог кредитора: хто є належним кредитором, яке саме зобов’язання існує, коли воно стало простроченим, які платежі передбачені договором, які з них дозволено стягувати законом, за який період вони могли нараховуватися та чи поширюються на позичальника спеціальні гарантії.