У вівторок, 19 травня, у Вищому антикорупційному суді відбулося чергове засідання у так званій «газовій справі». Попри запланований початок о 9:30, слухання, як і майже кожного разу впродовж останніх місяців, розпочалося із затримкою — цього разу майже на годину.
О 9:55 у Києві було оголошено повітряну тривогу. Частина присутніх залишила залу та попрямувала до укриття, однак значна кількість учасників залишилась у приміщенні суду. Після відбою о 10:27 слухання однак не почалося одразу — колегія суддів ще не зайшла до зали. Фактичний початок засідання відбувся лише о 10:30.
Для цього процесу такі затримки вже стали системними. За останні місяці важко пригадати хоча б одне засідання, яке почалося у визначений час. Це дедалі частіше викликає питання серед учасників процесу — не лише щодо організації слухань, а й щодо елементарної поваги до всіх сторін, які прибувають у суд у призначений час.
Прокоментував для нас цю ситуацію і один з захисників у справі – Володимир Клочков, засновник та голова ГО «Захист прав адвокатів України».
«Друзі, ви знаєте, на ваше запитання щодо того, як судді Вищого антикорупційного суду ставляться до себе та до інших учасників процесу, я можу відповісти наступне.
Ми вже звикли до ВАКС. Колись це був новий суд, і, звісно, багатьом було цікаво спостерігати за його роботою. Треба віддати належне — на початку засідання там дійсно виглядали більш процесуально правильними, більш наближеними до того, як судовий процес описаний у Кримінальному процесуальному кодексі України. Більшість суддів ВАКС і зараз намагаються дотримуватись процесуальної форми. Але є інша сторона медалі — ставлення до учасників процесу та навіть до колег із інших судів.
І тут, на жаль, починаються дуже цікаві речі.
По-перше, судді ВАКС надзвичайно негативно ставляться до будь-яких запізнень з боку Захисників. Це фактично табу. Але при цьому самі судові засідання дуже часто не починаються у той час, на який викликані учасники. Запізнення на 20 хвилин, годину чи навіть півтори — абсолютно звична практика. Так, це буває і в інших судах. Але проблема навіть не в самому запізненні, а у ставленні до цього. Часто ніхто навіть не намагається вибачитися або пояснити причину затримки. Хоча, справедливості заради, є судді, які це роблять — і це нормально та професійно.
Але значно гірше інше.
Складається враження, що, на думку окремих суддів ВАКС, у Захисника взагалі не може бути інших судових засідань в інших судах. Так само Захисник, на їх переконання, не має права хворіти, брати відпустку, проходити лікування чи навіть просто мати особистий час.
Реакція на повідомлення про хворобу або відпустку інколи доходить до абсурду і практично одразу — до погроз дисциплінарними скаргами.
І тут треба окремо зазначити дуже показовий момент: саме Вищий антикорупційний суд та Апеляційна палата ВАКС, наскільки мені відомо, вже давно займають одне з перших місць за кількістю дисциплінарних скарг, які надходять до органів Адвокатського самоврядування щодо Адвокатів.
Причому інколи складається враження, що там існує окремий “конвеєр” або спеціальні працівники, які просто штампують дисциплінарні звернення на Захисників.
І якщо більшість суддів в інших судах користуються дисциплінарними механізмами дуже обережно, лише тоді, коли Адвокат дійсно перейшов усі межі допустимого, то у ВАКС дисциплінарна скарга часто стає мало не стандартною реакцією навіть без попередження чи спроби нормальної процесуальної комунікації.
Більше того, інколи це вже виглядає як відверте зловживання правом на дисциплінарні звернення, яке використовується не для підтримання порядку в процесі, а як інструмент психологічного тиску на Захист.
При цьому абсолютно ігнорується той факт, що Адвокат не є власністю суду чи сторони обвинувачення. Адвокат — це незалежний учасник процесу, який має не лише професійні обов’язки, але й елементарні людські права.
Хочу окремо звернути увагу ще на одну річ. У ВАКС дуже часто панує переконання, що саме їх судові засідання є “першочерговими”, а засідання в інших судах — це щось другорядне, що не повинно заважати роботі Захисника у ВАКС.
І це при тому, що Рада адвокатів України вже надала офіційне роз’яснення: саме Захисник має право визначати пріоритетність своїх процесів та планувати свою професійну діяльність.
Але, на жаль, складається враження, що для окремих представників ВАКС Адвокат повинен бути не людиною, а певним процесуальним роботом — без права на відпочинок, сон, лікування, особисте життя чи навіть інші професійні зобов’язання.
Особливо враховуючи те, що судові засідання у ВАКС можуть призначатися на 3–4 місяці вперед, через день, а інколи й у режимі фактичного безперервного процесу. Тобто ти маєш жити одним провадженням, не маючи права ні на інші справи, ні на сім’ю, ні на життя.
На мою думку, це вже не просто процесуальна проблема. Це пряме порушення фундаментальних прав людини — права на відпочинок, права на лікування, права на нормальне життя та професійну незалежність.
І найголовніше — це створює абсолютно нерівне ставлення між судом та іншими учасниками процесу.
Бо собі судді, звісно, дозволяють і відпустки, і лікарняні, і навчання, і відрядження, і інші життєві обставини. Але щодо інших учасників процесу часто демонструється абсолютно протилежний підхід.
Як це впливає на рішення суду? Думаю, відповідь ми вже бачимо.
Починають з’являтися перші рішення Європейського суду з прав людини по справах, які, так би мовити, вийшли з горнила або з печі Вищого антикорупційного суду, пройшли Апеляційну палату Вищого антикорупційного суду, а також касаційну інстанцію.
І ЄСПЛ уже констатує порушення конвенційних прав, порушення права на справедливий суд та інших фундаментальних гарантій.
Тому хочу сказати прямо: за роки існування Вищого антикорупційного суду Захисники дійсно відчувають постійний процесуальний тиск, зверхнє ставлення та, подекуди, відверто хамське відношення.
І, на жаль, про реальну рівність сторін у процесі у ВАКС говорити поки що дуже складно.»
Проте, систематичні затримки – далеко не єдина проблема в цій справі. Про ще одні порушення нам розповіла захисник у справі – адвокат Нонна Надіч.
«У межах розгляду так званої «газової справи» неодноразово виникали ситуації, за яких колегія суддів фактично допускала проведення судових засідань за відсутності захисника відповідного обвинуваченого, участь якого у цій категорії кримінального провадження є обов’язковою.
Як обґрунтування такого підходу суд посилався на те, що саме у цьому судовому засіданні, під час якого захисник був відсутній, відповідного обвинуваченого нібито не планувалося заслуховувати, а його позиція буде висловлена в іншому судовому засіданні – вже за участі його захисника.
На моє переконання, така аргументація не може вважатися процесуально прийнятною, оскільки право обвинуваченого на захист не зводиться до моменту його особистого виступу в суді. Участь захисника є необхідною протягом усього судового розгляду: не лише тоді, коли обвинувачений надає пояснення, і не лише тоді, коли сторона обвинувачення досліджує докази чи оголошує матеріали, а також під час заслуховування інших обвинувачених, потерпілих, свідків, експертів, спеціалістів та будь-яких інших учасників судового провадження.
У кримінальному процесі немає «нейтральних» засідань, які наперед можна визнати такими, що не мають значення для певного обвинуваченого. Особливо це стосується складних, багатоепізодних або групових проваджень, де показання одного учасника, позиція іншого обвинуваченого, пояснення свідка чи навіть порядок дослідження окремого документа можуть впливати на загальну конструкцію обвинувачення, оцінку доказів, роль кожної особи та подальшу лінію захисту.
Саме тому захисник кожного обвинуваченого має бути присутній під час кожного судового засідання, якщо його участь у цьому кримінальному провадженні є обов’язковою. Лише захисник, а не суд, може оцінити, чи має конкретна процесуальна дія значення для правової позиції його підзахисного, чи потребує вона реагування, заперечення, уточнення, заявлення клопотання або фіксації порушення.
Особливої ваги це питання набуває у кримінальних провадженнях щодо особливо тяжких злочинів, де законодавець прямо встановив обов’язковість участі захисника. У таких справах присутність адвоката не є формальністю, технічною умовою чи елементом процесуального комфорту сторони захисту. Це – фундаментальна гарантія справедливого судового розгляду, без якої кримінальний процес не може вважатися таким, що здійснюється відповідно до вимог закону.
Я вважаю, що проведення судових засідань у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів за відсутності захисника відповідного обвинуваченого є не організаційною похибкою судового процесу, а прямим порушенням установленої законом моделі судового розгляду. Законодавець у таких категоріях справ визначив не рекомендаційну, а імперативну процесуальну вимогу: участь захисника є обов’язковою, а за його відсутності суд не оцінює доцільність продовження засідання, а зобов’язаний діяти відповідно до порядку, встановленого КПК України.
Будь-яке обґрунтування продовження судового засідання тим, що в цей період нібито не розглядалися питання, які безпосередньо стосуються конкретного обвинуваченого, суперечить самій логіці кримінального процесуального закону. Судовий розгляд здійснюється за обвинувальним актом у цілому, у межах єдиного судового провадження, а не як набір ізольованих фрагментів, які суд може довільно відокремлювати залежно від присутності чи відсутності конкретного захисника.
Якщо особа обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, її право на захист має бути забезпечене протягом усього судового розгляду, а не лише в ті моменти, коли суд суб’єктивно вважає участь захисника необхідною. Право на захист не може залежати від того, як саме суд оцінює значення певного засідання для конкретного обвинуваченого.
Такий підхід суду фактично підміняє норму закону суддівською доцільністю. Проте суд не наділений повноваженнями змінювати встановлений КПК України порядок судового розгляду, звужувати гарантії сторони захисту або створювати винятки з імперативної вимоги про обов’язкову участь захисника. Частина друга статті 19 Конституції України зобов’язує органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.
Саме тому проведення судового засідання без захисника у справі, де його участь є обов’язковою, є дією не у спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законом. Суд у такому випадку не просто допускає процесуальне порушення, а фактично перебирає на себе функцію законодавця, самостійно визначаючи, коли гарантія захисту має діяти, а коли її можна тимчасово ігнорувати.
Такий підхід є несумісним із принципом верховенства права. Правова визначеність у кримінальному процесі означає, що правила, встановлені законом, є обов’язковими насамперед для суду. Суд не може бути одночасно органом, який застосовує закон, і органом, який створює винятки з цього закону у конкретній справі.
Позиція про те, що права обвинуваченого не порушені, оскільки його у відповідному засіданні не заслуховували, є юридично неспроможною. Захисник потрібен не лише для того, щоб бути присутнім поруч із обвинуваченим під час його пояснень. Захисник забезпечує реальний контроль за всім ходом процесу: аналізує дії сторони обвинувачення, реагує на показання інших учасників, оцінює значення досліджуваних матеріалів, заявляє клопотання, заперечення, зауваження, фіксує порушення та підтримує процесуальну рівновагу сторін.
Відсутність захисника позбавляє обвинуваченого не лише формального представництва, а й реального інструменту захисту в конкретний процесуальний момент. У кримінальному процесі значення має не лише остаточний результат, а й спосіб, у який цей результат досягається. Якщо судовий розгляд здійснюється з відступом від обов’язкових гарантій захисту, сама процедура втрачає ознаки належного правосуддя.
Окремо слід наголосити, що проведення судового провадження за відсутності захисника у випадку, коли його участь є обов’язковою, КПК України відносить до істотних порушень вимог кримінального процесуального закону. Це означає, що законодавець визнає таке порушення не формальним і не другорядним, а таким, що за своєю природою впливає на законність судового провадження та здатне поставити під сумнів справедливість судового розгляду загалом.
Європейський стандарт справедливого суду виходить із того, що правова допомога у кримінальному провадженні має бути не номінальною, а реальною, змістовною та ефективною. Право на захисника не може вважатися забезпеченим лише тому, що відомості про адвоката містяться у матеріалах справи або формально існує договір про надання правової допомоги. Сутність цього права полягає у фактичній можливості захисника брати участь у судовому процесі, реагувати на його перебіг, висловлювати позицію сторони захисту та забезпечувати процесуальний баланс. Тому сама лише наявність захисника «на папері» не може замінити його реальної участі в судовому засіданні, особливо у випадках, коли така участь прямо передбачена законом як обов’язкова.
З огляду на це, проведення судових засідань за відсутності захисників у провадженні щодо особливо тяжких злочинів об’єктивно створює підстави для сумніву у здатності суду забезпечити справедливий судовий розгляд і при ухваленні остаточного рішення. Якщо суд формально ставиться до базової гарантії захисту під час розгляду справи, сторонній спостерігач має обґрунтовані підстави сумніватися, що такий самий формальний підхід не буде застосовано й під час оцінки доказів, доводів сторони захисту та постановлення вироку.
Особливо небезпечним у цій ситуації є те, що суд фактично самостійно визначає, коли участь захисника є необхідною, а коли без неї нібито можна обійтися. Такий підхід руйнує саму ідею обов’язкового захисту, оскільки перетворює імперативну гарантію, встановлену законом, на умовну та залежну від розсуду суду.
Отже, за моєю позицією, судовий процес, у якому суд допускає проведення засідань без обов’язкової участі захисника відповідного обвинуваченого, перестає відповідати моделі правосуддя, визначеній КПК України, і набуває ознак процесуальної фікції справедливого суду. У такій ситуації йдеться не про технічний недолік організації засідання, а про порушення фундаментальної гарантії захисту, пряме недодержання імперативних норм кримінального процесуального закону та відступ від конституційного обов’язку суду діяти виключно у спосіб, передбачений законом.
Таким чином, проведення судових засідань у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів за відсутності захисника обвинуваченого, участь якого є обов’язковою, не може бути виправдане посиланням на те, що в конкретному засіданні цього обвинуваченого не планувалося заслуховувати. Захисник кожного обвинуваченого має бути присутній під час кожного судового засідання, у тому числі під час заслуховування інших учасників процесу, оскільки будь-яка процесуальна дія може мати значення для реалізації права на захист. Така практика є несумісною з гарантіями справедливого судового розгляду, суперечить імперативній моделі кримінального процесу та створює обґрунтований сумнів у здатності суду забезпечити законний, неупереджений і справедливий розгляд справи.»
Цього разу частина учасників, зокрема захисниця та один із обвинувачених, брали участь у засіданні дистанційно через відеоконференцію.
Слухання продовжилось на стадії дослідження доказів сторони обвинувачення. Слово було надано прокурору, який зачитував перелік документів та коротко оголошував їх зміст. Процес проходив спокійно: без суперечок, без реплік із залу, без процесуальних конфліктів, які стали звичними на попередніх засіданнях.
Втім, атмосфера в залі навряд чи свідчила про підвищену увагу до виступу. Поки прокурор монотонно зачитував матеріали, частина присутніх очевидно була зосереджена на телефонах. Лише окремі захисники уважно стежили за озвученим. Після років розгляду справи в учасників, схоже, вже сформувалося своє уявлення про її фінал, незалежно від того, який саме том досліджується сьогодні.
О 11:46 у столиці знову оголосили повітряну тривогу. Після цього засідання вже не продовжувалося.
Чергове слухання вкотре продемонструвало: у цій справі давно головною характеристикою став не темп, а інерція. Процес рухається повільно, засідання скорочуються через зовнішні обставини, а значна частина часу витрачається на оголошення матеріалів. На тлі семирічного розгляду це дедалі більше схоже не на рух до фіналу, а на процес, який існує сам заради себе.
