Сергій Волочай
Експерт психолог, директор SeLeV Consulting Group Ltd
У цій статті я хочу порушити питання про залежність правосуддя від системи судових експертиз, реалізованої в нашій країні. Моя основна теза – правосуддя залежне і кероване висновками експертів. При цьому той факт, що суди не пов’язані висновками експертів і рішення судів ухвалюють на основі оцінки всіх доказів у сукупності, не дає відповіді на поставлене запитання. Тому що для критичної оцінки висновків експерта у суддів немає необхідних спеціальних знань, а в тексті самих експертиз часто не вказується детальний опис проведеного дослідження і застосованих методик, що виключає можливість перевірки обґрунтованості висновків експерта іншою стороною судового процесу. У підсумку доводиться визнати, що за відсутності можливості перевірити коректність застосування методик судових експертиз та отриманих первинних результатів, неможливо перевірити обґрунтованість висновків експерта.
Поясню на реальному прикладі.
Нещодавно на рецензію надійшла експертиза із зазначенням застосованих методик, але без зазначення отриманих результатів і без доступу до опису самої методики. Реєстр атестованих Міністерством юстиції методик закритий для стороннього доступу – назву методики можна подивитись, але до опису методики прямого доступу немає, треба писати запит до Міністерства юстиції і чекати розгляду цього запиту.
Цей досвід рецензування експертного висновку виявив, на мій погляд, тривожну тенденцію у сфері судової експертизи України – закритість методик судових експертиз дозволяє маніпулювати правосуддям. Судіть самі – у тексті експертизи, наданої суду однією зі сторін судового процесу, в даному випадку, стороною обвинувачення, містилася вказівка на застосовані методики, проте повністю була відсутня інформація про отримані результати та був відсутній безпосередній доступ до опису самих методик. Тобто, пряма перевірка обґрунтованості висновків експерта шляхом аналізу застосованої методики та отриманих результатів, що саме по собі є складним завданням, посилюється закритим характером реєстру атестованих Міністерством юстиції методик судових експертиз для зовнішнього доступу. Тобто, якщо адвокату або суду буде потрібно перевірити обґрунтованість висновків експерта шляхом аналізу можливостей застосованих методик, то це неможливо зробити в судовому засіданні в судовому процесі або одним кліком на робочому комп’ютері адвоката, а необхідно писати запит до Міністерства юстиції України та отримати дозвіл на ознайомлення з методиками, які експерт використовував у своєму дослідженні.
Але цей дозвіл виглядає нелогічним – якщо методики експертних досліджень засекречені і не повинні бути загальнодоступними, то навіщо давати до них доступ? А якщо до методик судових експертиз дозволено доступ за запитом, то навіщо тоді ця процедура розгляду і задоволення індивідуальних запитів? Щоб що – заборонити, або вирішити, кому дозволити? Але якщо заборони немає, то навіщо така «прохальна» процедура? Адже простіше було б одразу зробити ці методики доступними, як це і було нещодавно.
У цьому контексті згадується історія Григорія Перельмана, геніального математика, який довів гіпотезу Пуанкаре і відмовився від Нобелівської премії в один мільйон доларів. Крім його неординарності, примітний факт ретельної перевірки його результатів трьома незалежними групами математиків, які підтвердили повноту доказу, причому ця перевірка не була поверхневою, а тривала досить тривалий час. Цей приклад підкреслює фундаментальну важливість відкритості та можливості незалежної верифікації в науковому співтоваристві.
На цьому тлі нещодавнє обмеження доступу до текстів методик судових експертиз, запроваджене Міністерством юстиції України в односторонньому порядку, без публічної дискусії та без врахування інтересів інших причетних сторін, передусім адвокатів, які представляють інтереси своїх підзахисних, викликає серйозні побоювання. У згаданому випадку рецензування експертного висновку виявлена відсутність опису інструментарію, первинних даних і змістовної інтерпретації отриманих результатів, ставить під сумнів обґрунтованість підсумкових висновків експерта. Бо, по суті, в експертизі представлено лише підсумкові викладки самого експерта, що істотно ускладнює оцінку достовірності отриманих даних і зроблених висновків, що, своєю чергою, унеможливлює виявлення потенційних помилок чи неточностей і робить залежним судове рішення від висновків експерта, які неможливо перевірити. Фактично, висновки експерта без опису застосованої методики та отриманих результатів є своєрідною чорною шухлядою, в якої на вході є постанова про призначення судової експертизи, а на виході – відповіді на поставлені запитання.
Річ у тім, що первинні результати дослідження, зокрема, в психології, виражаються в цифрах. Ці цифри співвідносяться з нормативними показниками за шкалами (наприклад, низькі, середні та високі значення) і, відповідно, отримують свою змістовну інтерпретацію – що означають ці цифри.
Крім того, до якого діапазону значень належить даний результат дослідження, важливо зазначити, що і сам по собі точковий показник може бути предметом інтерпретації, оскільки може перебувати, умовно скажімо, на нижній або верхній межі середніх значень, а це вже важливий нюанс. У поєднанні з іншим суміжним показником з іншого тесту це може стати приводом для точкової змістовної оцінки цього результату.
Тобто, експерт, по суті, не висловлює свою думку, а дає професійну оцінку результатам дослідження, вираженим у цифрах, і саме на цих цифрах наголошує при винесенні своїх оцінок. Повторюся – експерт не виносить своє судження, а дає оцінку отриманому результату дослідження, і в цьому полягає вся суть експертизи – змістовна оцінка отриманих результатів, а не висловлення своєї думки у відриві від результатів дослідження.
Ситуація з експертними висновками, позбавленими первинних даних і без можливості безпосередньо ознайомитися із застосованою методикою, аналогічна купівлі товару на ринку, де продавець приховує процес зважування, лише пред’являючи покупцеві підсумковий рахунок, апелюючи до атестації ваг, але не показуючи конкретного результату зважування. Така непрозорість підриває довіру до результатів експертизи і, відповідно, викликає сумніви в можливості судової системи виносити правосудні рішення.
Тобто, відсутність первинних результатів дослідження ускладнює оцінку достовірності висновків експерта – як стороною судового процесу, так і судом. Але в цьому і полягає завдання оцінки експертизи – не тільки виявити можливі прорахунки або нестиковки в інтерпретації первинних результатів у дослідницькій частині експертизи, а й виявити відсутність можливості перевірки підсумкових висновків експерта. Мовою права це звучить як виявлення необґрунтованості висновків експерта. Відповідно, на цей доказ не можна покластися, він небезперечний, яким має бути.
Інший важливий аспект проблеми полягає у відірваності відомчих методик судових експертиз, закритих у відомчому реєстрі Міністерства юстиції України, від доступу до них академічної науки. Ця закритість виглядає нелогічною. Адже якщо в структурі Міністерства юстиції існують науково-дослідні інститути і вони мають наукові напрацювання, то доцільним було б широке оприлюднення цих напрацювань або хоча б описових відомостей про їхні розробки. Але такого немає – що створюється в надрах Міністерства юстиції, там же і зберігається. Тому доводиться визнати, що ізоляція відомства перешкоджає незалежній оцінці ефективності, якості та застосовності методик, що використовуються, з боку академічної науки.
У цій ситуації наявна практика судового контролю експертизи, що обмежується суто формальними питаннями щодо атестації експерта та атестації методик, виявляється недостатньою внаслідок неможливості оцінити первинні дані та саму методику отримання цих первинних даних. У ч. 1 п. 7 статті 102 «Зміст висновку експерта» КПК України чітко регламентовано необхідність детального опису проведених досліджень, включно з методами, отриманими результатами та їх експертною оцінкою:
Стаття 102. Зміст висновку експерта
1. У висновку експерта має бути зазначено:
…
6) докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані в дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка
Ці вимоги покликані забезпечити можливість для суду та іншої сторони судового процесу зрозуміти логіку та обґрунтованість експертних висновків на основі поданих первинних даних.
Таким чином, закритість реєстру судових експертиз, атестованих Міністерством юстиції України, видається необґрунтованим протекціонізмом, що не переслідує інтереси сторін судового процесу або інтереси правосуддя. Ймовірною метою такої політики є приховування потенційних недоліків відомчих розробок від критичного аналізу з боку авторитетної наукової спільноти.
У зв’язку з цим слід наголосити, що судова експертиза за своєю суттю є дослідженням, що ґрунтується на спеціальних знаннях у різних галузях науки, техніки, ремесла і мистецтва, а не на основі атестованих Міністерством юстиції методик, про що чітко зазначено у ст. 1 «Поняття судової експертизи» ЗУ «Про судову експертизу»:
Стаття 1. Поняття судової експертизи
Судова експертиза – це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об’єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Підсумовуючи, можна сказати, що використання у висновках експертів методик, які не відомі в академічній науці та приховані від публічного доступу, суперечить самій природі експертної діяльності як дослідженню, що ґрунтується на засадах академічної науки, не відповідає принципу рівності сторін у судовому процесі та підриває довіру до правосуддя.
Крім того, висновки експертів без зазначення первинних даних дослідження і без опису застосованих методик унеможливлюють оцінку судом висновків експерта як доказу і дають змогу маніпулювати судом під час ухвалення судових рішень, за основу яких беруть, фактично, неперевірювані такі висновки експертиз, зроблені із застосуванням методик із закритого відомчого реєстру, ізольованого від академічної науки.
