
Триньова Яна Олегівна
Адвокат, доктор юридичних наук, професор, академік Української академії наук, психолог, Засновниця та Голова ГО «В підтримку права людини на гідну смерть», член Ради Комітету Верховенства права НААУ, член Всеукраїнської асоціації кримінального права
Базові запитання: бекграунд і мотивація

- Ви понад 20 років працюєте у праві. Що стало ключовою точкою у вашій кар’єрі, яка визначила фокус на кримінальне та медичне право?
Я зі школи знала, що буду займатись юриспруденцією, зокрема кримінальним правом. Ця галузь права завжди мене захоплювала найбільше. В моїй родині були і криміналісти і медики, тому продовження родинних традицій і об’єднання цих сфер було для мене абсолютно логічним.
- Як адвокат, науковець і громадський діяч, як ви балансуєте між практикою, викладанням і публічним впливом?
Ці три напрями не є взаємовиключними, а навпаки – вони взаємодоповнюють один одного. Немає нічого практичнішого за теорію. Мої фундаментальні теоретичні знання реалізуються на практиці. В свою чергу, практичний досвід дозволяє збагатити моє викладання студентам теорії, перемежовуючи її випадками з практики, демонструючи практичні помилки, шляхи їх виправлення, а краще недопущення, недосконалість законодавства тощо. Обидва ці напрями дозволяють мені сформулювати пропозиції для суспільства, виявляючи пробіли законодавства і пропонуючи шляхи їх вирішення (Наприклад: теоретична модель закону «Про забезпечення права людини на гідну смерть», визначення та законодавче закріплення термінальних меж життя людини, тощо).
Кримінальне право та виклики війни
- У вашій практиці — справи про колабораціонізм, легалізацію злочинних доходів, шахрайство, пособництво державі-агресору. Наскільки складно адвокату сьогодні відстоювати об’єктивність і права підозрюваного у справах, що викликають суспільний резонанс?
В подібних справах завжди було і є складно відстоювати права та інтереси клієнта, оскільки до сфери права, яка має бути апріорі об’єктивною, безпристрасною, додаються пристрасті резонансу. В такій ситуації не тільки адвокату, але і прокурору, і судді важко залишатись неупередженими. Але справжній професіонал має залишатись об’єктивним і неупередженим, і керуватись виключно принципом верховенства права, навіть не законом, оскільки бувають випадки існування неправового закону.
- Чи стикаєтеся ви з тиском або упередженістю в судах у справах, пов’язаних з державною зрадою або «морально складними» обвинуваченнями?
Звісно, що об’єктивність і неупередженість треба тренувати. Це навик, такий же як риторика, здоровий спосіб життя, етикет. Не всі люди на це здатні – і судді не виключення.
Щодо участі у справах із морально складним обвинуваченням, я цю дилему для себе вирішила ще на перших курсах університету і поки не похитнулась у своїй думці. Адвокат, як і лікар, пов’язаний своєю професією, зобов’язаннями захищати клієнта. Так само як і українські лікарі наразі надають медичну допомогу солдатам країни-агресора, адвокат також має надавати правничу допомогу в морально для нього складній ситуації. Завдання адвоката в таких випадках – слідкування за дотриманням закону, верховенства права під час здійснення кримінального провадження. В подібних ситуаціях як ніколи проходиш перевірку на власний професіоналізм: здатність бути неупередженим, безпристрасним. Однак, якщо адвокат сумнівається в своїх силах, краще відмовитись від захисту. У нас, як у лікарів – «Не нашкодь!»
- Чи існує ризик підміни правосуддя «публічним запитом» у воєнний час?
Подібні ризики існували завжди, і воєнний час не є виключенням. Для подолання їх існують законодавчі механізми: інститути відводів/самовідводів, оскарження рішень, в тому числі звернення до ЄСПЛ.
Медичне право, репродуктивні технології, біоетика
- У які моменти виникає найбільше непорозумінь між законом і медичною практикою?
Загалом, таких «моментів» не має бути. Адже, навіть в доволі рідкісних ситуаціях відсутності прямого законодавчого врегулювання поведінки людини, фахівець розуміє, що необхідно звертатись до інституту застосування аналогії права чи закону. Я переконана, що, загалом, поведінка людини врегульована ще з часів римського права. Нічого принципово нового в сучасному світі не було введено. Відтак в будь-якій неврегульованій ситуації потрібно юристу згадати теорію (ось тут як раз відповідь деяким особам на питання: «Нащо вчити теорію?») і застосувати її.
- Ви працюєте зі справами, пов’язаними з медичними помилками, сурогатним материнством, біоетикою. Що найчастіше стає предметом конфлікту між пацієнтом і лікарем?
Передумовою будь-якого конфлікту, включаючи медичну сферу, є порушення одним із учасників правовідносин етичних чи правових норм. Просте дотримання цих правил здатне профілактувати виникнення конфліктів.
- Де, на вашу думку, проходить межа між медичною відповідальністю і людським фактором?
Давайте визначимось із термінологією. «Медичної відповідальності» в законодавстві не існує. Наявні різні види юридичної та морально-етична відповідальності в медичній сфері. Юридична відповідальність в медичній сфері може бути наслідком виникнення, так званого, людського фактору. Тобто впливу психофізіологічних якостей конкретної людини, її знань/їх відсутності на певний механізм чи систему. Наприклад, заклад охорони здоров’я придбав сучасне обладнання, за допомогою якого можна з ювелірною точністю проводити операції. Однак цим обладнанням оперує людина, і ось тут можливі помилки, завдання шкоди пацієнту.
- Україна — один зі світових центрів сурогатного материнства. Чи готова наша система до правового захисту всіх учасників таких програм?
В Україні доволі якісне законодавство у сфері сурогатного материнства. Проблема у зловживанні ним. Саме в таких випадках виникає питання про дотримання прав та інтересів учасників програм сурогатного материнства (потенційні батьки, сурогатна матір, новонароджена дитина). При порушенні законодавства в цій сфері найбільш незахищеною виявляється новонароджена дитина, яка взагалі вимушено стала учасником цих правовідносин.
Однак, я переконана, що акцент, потрібно робити не на розвитку і можливостях допоміжних репродуктивних технологій, одним із способів яких є сурогатне материнство, а на інституті усиновлення. Якщо потенційні батьки дійсно керуються не егоїстичним мотивом, а мають справжній батьківський інстинкт, то його раціональним способом реалізації має стати саме усиновлення вже наявної дитини. Тим більше, що особливо зараз, таких дітей, які потребують батьківського піклування, до болю багато. Подумайте, наразі правильним, людяним, трендом сучасного суспільства стало не купівля тварин, а взяття їх із притулків. То чому суспільство ще не дійшло також висновку у відношенні людини?
- Як зміниться медичне право України, якщо буде імплементовано Конвенцію Ов’єдо?
Проблемою позитивіського підходу до праворозуміння (є ще природньо-правовий) є переконання, що будь-яка проблема буде вирішеною, як тільки буде прийнято відповідний закон. На досягнення цієї псевдо мети, наразі кожен із депутатів один перед одним хизуються кількістю ініційованих проектів законів. Однак ще китайські мудреці говорили, що держава, в якій множаться закони знаходиться на межі свого існування. Насправді, питання має бути не в кількості законів, а в їх якості, правовій культурі суспільства, яка не дає людині порушити закон, наявністю невідворотності державно-правового реагування на вчинення правопорушення (не тільки призначення реального покарання, але і звільнення від нього, від його відбування, від відповідальності тощо).
Ті норми Конвенції Овʼєдо, які планується імплементувати в національне законодавство, можна ввести в нього звичайною процедурою внесення змін до законодавства. Формальна імплементація цієї конвенції, без її дотримання, «буде мертвонародженим дитям».
Загалом же ця Конвенція спрямована на встановлення законодавчого механізму захисту учасників медичних досліджень на людях, який наразі в українському законодавстві прямо не передбачений. Однак вище я вже згадувала про можливість в подібних випадках застосовувати аналогію закону чи права. В цій ситуації можемо застосовувати аналогію законодавства, яке регламентує проведення медичних досліджень на інших об’єктах (не людях, чи їх ембріонах).
Наука, викладання, законодавчі ініціативи
- Ви брали участь у створенні законопроєктів. Які з них, на вашу думку, найбільш перспективні, але поки не були ухвалені?
Так, я є автором та співавтором низки проектів законів, що ініціювались до ВРУ. Найбільше серед всіх моїх проєктів, я вболіваю за прийняття закону про гарантування права людини на гідну смерть (це не тільки евтаназія, але і інші форми припинення життя людини на прохання), проект якого мною подавався до декількох скликань ВРУ. До 2022 року я бачила в мережі Інтернет проєкт закону про євтаназію. Цей проєкт «закону» явно був схожий із моїм, але спотворений настільки, що в такому виді цей акт приймати не можна! З цього приводу мною була опублікована стаття в Юридичному віснику України, текст якої можна знайти в інтернеті на сайті Academia.edu
- Що сьогодні не так із юридичною освітою в Україні, й що можна змінити?
Нажаль, так звані «реформи» медицини і освіти, в тому числі юридичної, вже майже «вбили» ці галузі. На догоду третім особам, в Україні зруйнована вища освіта, медицина тощо. В юридичній освіті останні 20 років постійно понижаються вимоги для здобуття такої освіти. Тільки через відданих професії професорів-правників, які ще пам’ятають вимоги їх юності, з гідністю переносять всі тяготи викладацької роботи і залишаються в професії, питливий студент може отримати знання. На жаль, таких моїх колег-професорів стає все менше… Однак, навіть, і в такому випадку, тільки від студента буде залежати якість його світи: наскільки він буде додержуватись вимог і рекомендацій своїх наставників. Більша частина знань має здобуватись через самостійну роботу студента.
В сучасній юридичній освіті я би повернулась до деяких стандартів юридичної освіти початку ХХ століття. Так, я переконана, що матеріальне і процесуальне право має викладатись в межах однієї навчальної дисципліни, а не розділятись. В такому разі у студента виникає цільна картинка – «3D» уявлення про певні юридичні явища. Курс судової медицини, кримінології, психології, криміналістики має бути збільшений. Для порівняння візьміть підручник із судової медицини в юридичному університеті початку ХХ століття і сучасний. Ви будете приголомшені наскільки сучасний курс є обмеженим! Я вже не кажу про вивчення латини, яку просто зараз забули, виправдовуючи себе, що це вже «мертва мова». Однак поважаючий себе, досвідчений юрист завжди зможе висловитись латиною, якщо не знає іншої іноземної мови, а інший подібний йому фахівець – зрозуміє його.
Звісно, не можна в сучасній освіті ігнорувати вимоги і досягнення науково-технічного прогресу. І сьогодні наявні науково-практичні напрацювання в криміналістиці, кримінології, психології щодо використання штучного інтелекту (ШІ) та новітніх технологій. Наприклад, вже проводиться, за необхідності, використання дронів для огляду місця вчинення кримінального правопорушення або обробка метаданних і їх аналіз тощо.
- Який науковий напрям у кримінальному праві, на вашу думку, буде найактуальнішим у найближчі 5 років?
Використання ШІ в кримінальній юстиції (не тільки в кримінальному праві). Вже включені в правила суддівської етики вимоги та обмеження щодо використання ШІ. Наявні комп’ютерні програми для прогнозування злочинної поведінки особи, зокрема, створення профайлу особи тощо. Проект нового Кримінального кодексу написаний для можливості його використання ШІ.
Гострі запитання: етика, публічність, вплив
- Ви є членом кількох етичних комісій, ГО, навчальних ініціатив. Як ви реагуєте на звинувачення у можливому конфлікті інтересів або “накладанні ролей”?
Кожен із нас виконує протягом життя декілька соціальних ролей (дитини своїх батьків, батька/матері для своїх дітей, керівника/підлеглого, чоловіка/дружини, громадського діяча, викладача тощо), і наша поведінка під час їх виконання може бути геть різна – це абсолютно нормально. Мистецтво полягає у вмінні балансувати між ними, своєчасно переключатись і не вигорати.
З метою запобігання виникненню конфлікту інтересів, необхідно дотримуватись норм поведінки. Якщо у вас совість у цьому відношенні чиста, то не мають значення пусті звинувачення: «На чужий роток не накинеш платок». Я собі завжди в таких ситуаціях пригадую і інші вислови: «Якщо за твоєю спиною говорять – значить ти попереду» і «Собаки лають – караван іде». Ви ніколи не зможете догодити всім, не треба витрачати на це свої життєві сили.
- Критики іноді кажуть, що адвокати, які працюють у медичних справах, можуть мати упередження — захищаючи лікарів або пацієнтів. Як ви зберігаєте професійну рівновагу?
Відсутність упередженості – це навик, який вже став частиною моєї професійної особистості. Я вже вище писала, що він тренується, виховується в собі. На жаль, автоматично зі стажем роботи він не приходить, як і розум.
- Наскільки відкритою має бути адвокатура сьогодні? Чи потрібна більша публічність юридичної професії?
Я не вважаю адвокатуру закритою спільнотою. Все треба оцінювати у порівнянні. Я працювала в органах прокуратури – в порівнянні з цим інститутом адвокатура є відкритою. Із судовим корпусом – також. Адвокат є достатньо публічною особою. Кому не достатньо «базових опцій» – завжди може їх додати.
Особисте та світогляд
- Ви працюєте з дуже делікатними темами — медичні трагедії, біоетика, зради, втрата довіри. Як це впливає на вас як людину?
Практикуючи в адвокатурі, я давно вже сформулювала собі таку тезу: «В порівнянні із моїми клієнтами в мене відсутні проблеми! Я здорова, щаслива людина!» Досвід моїх клієнтів допомагає мені профілактувати проблеми різного характеру. Фахові знання психології допомагають мені попередити професійне вигорання, зберегти життєлюбність, відчуття гумору (по життю треба йти або з гумором, або з психіатром).
Але тварин все ж стала любити більше…
- Що для вас є професійною перемогою?
Досягти у справі справедливості (краще говорити – відчуття справедливості) раціональними засобами – це найбільше задоволення.
- А які справи запам’яталися вам найбільше — і чому?
Ті, в яких відбувалось зухвале, цинічне попирання справедливості. Справи, в яких ти поринаєш назад в тоталітарне минуле, в інквізиційний процес, коли «Визнання своєї вини – є царицею доказів», коли «Була б людина – стаття знайдеться». Як це не дивно, але це існує і сьогодні. З цим важко змиритись і працювати.
З огляду на сьогоднішнє правосуддя, я винайшла новий термін: «суддівський газлайтінг», це коли в судових документах певні обставини справи «зникають» або спотворюються і ти, перечитуючи ці документи, вже сам починаєш сумніватись, чи були такі факти.
Але закінчуючи, повторюсь: по життю потрібно йти або з гумором, або з психіатром. Я обрала гумор.
