Голова Комітету НААУ з імміграційного права, громадянства, захисту від екстрадиції та видворення, адвокат Дмитро Коваленко
Дана стаття присвячена проблематиці гендерного дефіциту чоловіків яка наразі наявна, а в подальшому стане загальнодержавною проблемою в Україні внаслідок військового конфлікту.
Так, завдяки активній фазі повномасштабної війни з росією в Україні стався гендерний дефіцит чоловіків внаслідок виїзду за кордон, втрати працездатності, внаслідок віку, поранень, смерті на полі бою.
Також багато українських жінок, іноді разом з дітьми, які виїхали за межі України і соціалізувались за кордоном і вже не повернуться в Україну, що вже призвело і в подальшому призведе до розпаду сімей коріння яких було в Україні.
Фактично українське суспільство буде мати приблизно таку картину: три жінки на одного чоловіка.
Людина, як рушійна одиниця є двигуном економіки, а зважаючи на величезну територію держави Україна в Європі та нестачу осіб чоловічої статі порівняно з жінками, нагальна наразі проблема, після завершення активної стадії бойових дій, призведе до притоку мігрантів чоловічої статі в Україну, переважно з країн міграційного ризику і низьких показників рівня життя. До таких країн, переважно відносяться країни Африки, Близького Сходу, Середньої Азії. Таке імпортоване заміщення чоловіків негативним чином вплине на суспільство в Україні яке і без того втомлене війною, зокрема: на криміногенну обстановку, на релігійну терпимість (релігійний радикалізм), економічну складову де іноземці будуть складати конкуренцію українцям.
В силу приписів ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Проте, нагальні ризики наразі потребують реагування з боку парламентарів щодо внесення змін до міграційного законодавства, зокрема у Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в частині посилення контролю для майбутніх мігрантів з країн міграційного ризику.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Конституція України гарантує права і свободи людини і громадянина.
Згідно ч. 2 ст. 22 Конституції України – права не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками (ч. 2 ст. Статтею 24 Конституції України, визначено, що права і свободи є основним елементом правового статусу людини і громадянина.
Закріплення в Конституції України, права і свободи визначають міру можливої поведінки людини і громадянина, відображають певні межі цих прав і свобод, можливість користуватися благами для задоволення своїх інтересів. (від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 КСУ)
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, законами України, а також міжнародними договорами України. У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», застосовуються правила, передбачені таким міжнародним договором України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах є такі, хто в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в’їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства:
- іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;
- іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб’єктності та основних прав і свобод людини;
- іноземці та особи без громадянства зобов’язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Так, на думку автора, по – перше необхідне жорстке встановлення підстав для оформлення в’їзної візи в Україну, тут мають місце і посилені співбесіди, матеріальна складова, поглиблене вивчення мети прибуття в Україну мігрантів і так далі. Насамперед, вважаю, що наша Держава має очікувати в першу чергу мігрантів, які зацікавлені в економічній діяльності в Україні, інвестування тощо, а також мігрантів які мають коріння з України (батьки, діди, бабусі, прадіди, прабабусі).
При цьому, слід обов’язково враховувати приписи Європейської Конвенції з прав людини, яка ратифікована Верховною Радою України від 17.07.1997 року і є складовою національного законодавства.
Метою вказаної публікації є доведення до парламентарів з боку НААУ про необхідність загального упередження майбутніх викликів, які очікують нашу Державу і протидія навалі біженців або осіб які намагаються бути біженцями (але такими не є), що призведе і зробить Україну країною «перевалки для нелегальних мігрантів», які будуть потрапляти до Європи з України і в подальшому за міждержавними договорами реадмісії будуть зворотно депортовані до України, що призведе до вище зазначених ризиків та навантаження на державний бюджет України.
Такий сумнівний приклад ми побачили на країнах локомотивах Європейського Союзу: Німеччині, Італії, Франції, які дотримувалися Європейської Конвенції з прав людини і були вимушені в себе вдома приютити безмежну кількість біженців, які стали тягарем на бюджет і призвели до проблем криміногенного, релігійного і конкурентного характеру. Відтак, Україні слід взяти до уваги вказаний сумний досвід задля впровадження правильної міграційної політики в себе.
Національна Асоціація Адвокатів України, як об’єднання адвокатської спільноти повинна робити кроки на упередження, вказуючи на об’єктивні виклики які стануть перед нашим суспільством можновладцям.
Ми не можемо стояти осторонь, спостерігати та реагувати пост-фактум на те, що сталося, оскільки адвокатура це активний осередок професійної інтелігенції суспільства.
