Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у справі № 712/8174/23 постановив, що закриття кримінального провадження через закінчення строків давності, коли така процедура здійснюється за ініціативою та згодою особи, що притягується до кримінальної відповідальності, не є доказом того, що ця особа вчинила злочин.
У даній справі місцеві суди попередніх інстанцій звільнили обвинуваченого за порушення, передбачені ч. 2 ст. 28, ст. 340; ч. 1 ст. 366; ч. 2 ст. 28 та ч. 3 ст. 371 КК України, застосувавши положення п. 2–4 ч. 1 ст. 49 КК України про закінчення строків давності.
Прокурор у касаційній скарзі наполягав, що суд повинен був констатувати факт вчинення злочину, однак Верховний Суд зазначив, що законодавець однозначно визначив, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності є безумовним і не надає суду дискреційного права встановлювати фактичну вину.
За словами суду, розгляд клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності має бути проведений невідкладно і не може включати встановлення факту вчинення злочину. Таким чином, рішення про закриття провадження не свідчить про винуватість або невинуватість обвинуваченого.
Повний текст постанови Верховного Суду доступний за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125435248.
Джерело: Верховний Суд
