Гоєнко Тетяна Іванівна
Голова Київської міської організації Товариства Червоного Хреста України
Ремарка від редакції
Ми в «Окремій думці» завжди шукали голоси, які формують суспільство — адвокатів, юристів, суддів. Але є ще один вимір впливу — тихий, невидимий, проте життєво необхідний. Це — робота благодійних організацій. Щодня, без гучних заголовків і телекамер, вони рятують, підтримують, простягають руку тим, хто опинився на межі.
Товариство Червоного Хреста України — одна з найпотужніших гуманітарних організацій, чия допомога відчутна від прифронтових міст до найбільш мирних районів країни. Медична, психологічна, гуманітарна підтримка, навчання з першої допомоги, допомога в евакуації, турбота про самотніх, поранених, втрачених у вирі війни — усе це їхня щоденна реальність. І це та робота, яка часто лишається за кадром, хоча без неї не витримала б жодна спільнота.
Саме тому сьогоднішня розмова — особлива. Ми говоримо з пані Тетяною Гоєнко, Головою Київської міської організації Товариства Червоного Хреста України. Її досвід — це не просто про лідерство в гуманітарній сфері. Це про силу бути поруч там, де болить. Про людяність, яка рятує життя. І про щоденну тишу великої справи, яка тримає країну.
Як Ви прийшли до роботи в Товаристві? Що стало поштовхом займатися гуманітарною діяльністю?
Мій шлях до Товариства Червоного Хреста України почався майже випадково. Я шукала для себе креативну сферу, бажано дотичну до медицини, і саме тоді з’явилася можливість приєднатися до команди Дарницької районної організації Товариства.
Спочатку я обійняла посаду заступника голови організації. Добре пам’ятаю свої перші дні — надзвичайно теплий, доброзичливий колектив медичних сестер, які працювали в межах державної програми медичного супроводу одиноких пацієнтів (так званої патронажної служби). Вони щиро ділилися досвідом, підтримували і надихали.
Уже в перший тиждень переді мною постала задача — підготувати та провести інформаційний захід для населення. Зізнаюсь, я дуже хвилювалась: на той момент зовсім не мала досвіду публічних виступів. Але підтримка колег і наставництво керівника допомогли впоратися. Приємно було отримати схвальну оцінку після заходу — це додало впевненості.
Згодом мені доручили співпрацю з благодійниками, залучення ресурсів для допомоги потребуючим, організацію конференцій та благодійних подій. Минув рік, і я з упевненістю могла сказати: ця діяльність приносить мені справжнє задоволення та сенс. Тут я змогла реалізувати своє внутрішнє прагнення — допомагати людям.
Згодом мене призначили керівницею Подільської районної організації Товариства Червоного Хреста. Це стало новим важливим етапом — з новими викликами, ініціативами й можливостями.
Які основні напрями роботи Київської міської організації Товариства Червоного Хреста сьогодні? Як змінилася ваша діяльність із початком повномасштабного вторгнення?
На сьогодні Київська міська організація Товариства Червоного Хреста України — одна з найпотужніших громадських організацій столиці. Наша команда об’єднує близько 340 волонтерів та 75 штатних працівників, які щодня працюють у різних районах Києва.
Організація реалізує понад 12 програм і проєктів — більш детально з ними можна ознайомитись на нашому сайті: https://www.kyivredcross.org.ua
Я б виокремила кілька ключових напрямів діяльності, які особливо актуалізувалися після початку повномасштабного вторгнення:
🔹 Психічне здоров’я та психосоціальна підтримка (ПСП) — один із стратегічних напрямів, що реалізується ще з 2014 року. Ми допомагаємо дітям, дорослим, пораненим, тим, хто пережив втрату чи сильний стрес, відновити психологічну рівновагу.
🔹 Навчання навичкам надання першої допомоги. Ці знання в умовах війни буквально рятують життя. Ми прагнемо навчити якомога більше людей — цивільних і професіоналів — основам домедичної допомоги.
🔹 Програма «Догляд на дому» — підтримка самотніх людей та людей з інвалідністю. Наші соціальні помічники допомагають у побуті, забезпечують гігієнічний догляд, супровід у вирішенні соціальних питань та — що найважливіше — надають емоційну підтримку, якої так потребують самотні люди.
🔹 Підвищення обізнаності про мінну небезпеку. Наші інструктори регулярно проводять тренінги для населення щодо ризиків, пов’язаних із мінами та вибухонебезпечними залишками війни.
🔹 Участь у ліквідації наслідків обстрілів. У тісній співпраці з рятувальними службами ми допомагаємо постраждалим у перші години після надзвичайних подій.
🔹 Відновлення пошкодженого житла. Разом із міжнародними партнерами проводимо ремонтні роботи осель громадян, які постраждали внаслідок бойових дій.
Це лише основні напрямки, на які ми сьогодні робимо найбільший акцент. Але діяльність Товариства значно ширша і постійно адаптується до викликів часу — від підтримки внутрішньо переміщених осіб до гуманітарного реагування в кризових ситуаціях.
Які найбільші виклики стоять перед вами сьогодні? Як вдається тримати команду в тонусі? Чи відчуваєте підтримку з боку влади, громади та партнерів?
Сьогодні, як і для більшості українців, одним із найбільших викликів для нас є емоційна втома, спричинена війною. Хронічний стрес, постійна напруга, відсутність повноцінного відпочинку — все це відчуває і наша команда. Волонтери та працівники майже щодня працюють на місцях ворожих обстрілів і руйнувань, стикаються з людським болем, горем і втратою. Це неминуче посилює психологічне навантаження.
Але попри все — ми тримаємося. Ми вміємо підтримувати одне одного, знаходити ресурс і сенс навіть у найскладніших моментах. Щоб зберігати емоційну стійкість, ми організовуємо для команди спільні культурні заходи, поїздки до історичних місць України, відвідування театрів, а також групові заняття з психологом. Це дає змогу хоча б на деякий час переключитися, знайти розраду в єдності, мистецтві, тиші.
Наша команда залишається сталою, згуртованою та готовою до нових викликів. У нас є внутрішній стрижень — це віра в місію допомоги людям
Ми відчуваємо підтримку з різних боків. Налагоджено ефективну співпрацю з міською владою, іншими громадськими організаціями. Також маємо надійних партнерів серед бізнес-спільноти та міжнародних організацій.
Це партнерство — ще один доказ того, що ми всі разом, єдиним фронтом, наближаємо перемогу і водночас зберігаємо людяність.
