Володимир Клочков
Керуючий партнер АО «Клочков та Партнери»
Справедливе правосуддя починається не з вироку, а з процедури. Якщо у процесі ігноруються базові гарантії прав людини, результат неминуче викликає сумнів. Саме на такі загрози звертають увагу незалежні моніторингові місії. Їхні висновки чітко показують: ми маємо справу не з випадковими помилками, а з системними ризиками, здатними підірвати довіру до всієї судової системи.
Розглянемо один із таких звітів по засіданню, що, на мою думку, є лакмусовим папірцем для української системи правосуддя – справа мого клієнта, екс Голови Верховного Суду.
Моніторингова місія ISHR (International Service for Human Rights) – хто і навіщо
ISHR – міжнародна організація, яка займається захистом прав людини, зокрема моніторингом дотримання стандартів справедливого суду та недопущенням процедурних порушень у кримінальних процесах. У своїх звітах місія аналізує, чи забезпечується рівність сторін, чи дотримуються гарантії захисту та належним чином реалізується дискреція обвинувачення та суду.
У звіті, який підготовлено за результатами моніторингу засідання ВАКС 4 вересня 2025 року, ISHR звертає увагу на низку критичних моментів. Ви можете ознайомитися із ним за цим посиланням: Звіт ISHR: засідання 04.09.2025 щодо справи Князєва.
Цей звіт – не просто фіксація фактажу. Це важливий зовнішній індикатор того, наскільки глибоко сидить проблема у системі. Коли незалежні монітори наголошують на систематичності порушень, це перестає бути “винятком” – і стає симптомом.
Що констатує моніторинг – конкретно у цьому кейсі
За інформацією місії та власними спостереженнями захисту, у ході засідання та під час процедури відтворення відеоматеріалів із обшуком і перерахунком коштів було зафіксовано:
– проведення обшуку без участі понятих або представників об’єкта, в кабінеті – лише слідчі;
– під час перерахунку один із понятих фактично не виконував своїх функцій (спав чи був несвідомий) – що нівелює його роль як гаранта прозорості;
– відео, яке має слугувати доказом, не супроводжувалося достатньою процедурною супровідною документацією чи поясненнями сторін щодо його відповідності законодавству;
– відсутність критичної оцінки цих недоліків судом та прокуратурою – тобто ці питання ігноруються або зводяться до формальних ремарок.
Моніторингова місія ISHR звертає увагу, що такі недуги суперечать базовим стандартам справедливого процесу – адже вони можуть вводити елемент суб’єктивізму, несправедливого переваги обвинувачення над захистом та знижуваи довіру до судового процесу загалом.
Чому це важливо (і тривожно)
1. Допустимість доказів через процедуру, а не сутність. Якщо доказ отримано з порушенням – чи він повинен вважатися недопустимим? Не можна просто «пробачити» недолік через вагу доказу – інакше ми знову повертаємося до відомої проблеми: кінцевий результат важливіший за процедуру.
2. Різкий дисбаланс між сторонами. Коли у захисту немає можливості вчасно (або взагалі) оскаржити процедурні дії – ми втрачаємо рівність сторін як фундаментальне право.
3. Ерозія довіри до судової системи. Якщо громадяни або міжнародна спільнота бачать, що порушення не виправляються – це підриває легітимність судів, створює враження вибірковості та політизованості.
4. Прецедентність. Якщо такі порушення вважатимуться прийнятними у «гучних» справах – завтра вони будуть застосовані й у менш публічних, менш захищених справах.
5. Сигнал зовнішнім інстанціям та правозахисникам. Міжнародні моніторингові місії – це сторонні спостерігачі для всієї країни, механізм незалежної оцінки. Зневага до їх зауважень – демонстрація небажання системи змінюватися.
Узагальнення проблеми
Проблема – у системному ігноруванні процесуальних гарантій як «дрібнички», які можна обійти, якщо є «вага справи». Але це – ідеологія, яка закладає фундамент для свавілля.
Якщо ми дозволимо собі “час від часу” порушувати норму – то де межа? Сьогодні – один обшук, завтра – десятки. Сьогодні – високопрофесійний підозрюваний з експертним адвокатом, завтра – вразлива особа без ресурсів і захисту.
Моніторинг і фіксація – це перший крок. Але сам по собі він нічого не змінює, якщо захист і суспільство не вимагатимуть реагування: виключення недопустимих доказів, відповідальності за порушення, системних реформ. Бо там, де домінує док
