Матеріал підготований редакцією «Окремої Думки»
Питання допустимих меж публічних висловлювань адвоката залишається одним із найбільш чутливих у контексті дисциплінарної відповідальності. Особливо тоді, коли такі висловлювання стосуються можливих порушень прав людини у місцях несвободи. Саме в цій площині Європейський суд з прав людини розглянув справу «Imanov v. Azerbaijan», рішення у якій було ухвалене 7 жовтня 2025 року.
Суд проаналізував ситуацію, за якої адвокат, виконуючи професійні обов’язки, повідомив громадськість про ймовірні факти жорстокого поводження з його клієнтом — особою, яка відбувала покарання. Під час конфіденційної зустрічі адвокат зафіксував наявність тілесних ушкоджень, а клієнт пояснив їх застосуванням фізичного насильства з боку персоналу установи після переведення до іншої в’язниці. Згодом ці обставини стали предметом зацікавлення з боку журналістів, яким адвокат передав інформацію, отриману під час надання правової допомоги.
Паралельно із публічними заявами адвокат скористався процесуальними механізмами захисту, звернувшись зі скаргами до компетентних органів. Втім, замість оцінки викладених фактів, дисциплінарне провадження було ініційовано щодо самого адвоката. Підставою стало твердження про порушення професійної етики та поширення інформації до завершення офіційних перевірок.
Оцінюючи ці обставини, ЄСПЛ наголосив: публічні висловлювання адвоката не можуть автоматично розцінюватися як зловживання свободою слова або як тиск на систему правосуддя. У цій справі Суд звернув увагу на принципову деталь — заяви адвоката не стосувалися розгляду кримінальної справи по суті, а були спрямовані на інформування суспільства про можливі тортури та нелюдське поводження, що за своєю природою становить суспільний інтерес.
Окрему увагу Суд приділив характеру застосованого дисциплінарного стягнення. Позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю було визнано надмірно суворим заходом, який не відповідав задекларованій меті. ЄСПЛ підкреслив, що такі санкції мають не лише індивідуальний, а й системний ефект, здатний стримувати адвокатів від активного та добросовісного виконання своїх функцій як захисників.
Важливим є і висновок Суду щодо фактичної основи публічних заяв. ЄСПЛ зазначив, що зауваження адвоката не могли вважатися апріорі безпідставними, оскільки ґрунтувалися на особистих спостереженнях та поясненнях клієнта. За відсутності будь-яких спроб з боку державних органів або осіб, яких вважали дискредитованими, спростувати ці твердження в правовий спосіб, покарання адвоката виглядало ще менш обґрунтованим.
У підсумку Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що втручання у свободу вираження поглядів адвоката не було пропорційним та порушувало статтю 10 Конвенції. Окремо було встановлено порушення статті 8 Конвенції. Це рішення ще раз акцентує: адвокат не лише має право, а в певних обставинах і професійний обов’язок говорити про порушення прав людини, навіть якщо такі заяви є незручними для державних інституцій.
Рішення ЄСПЛ у справі «Imanov v. Azerbaijan»підкреслює фундаментальний принцип: адвокатська діяльність не обмежується лише формальним представництвом у суді, а включає захист прав людини та інформування суспільства про порушення, навіть у складних і чутливих ситуаціях. Порушення цього права, особливо через непропорційні дисциплінарні санкції, підриває не тільки незалежність окремого захисника, а й саму систему правосуддя.
