Євангеліє від Іоанна 10:10
Обшук — це не про закон.
Обшук — це про страх, психологію і звичку системи.
За роки практики я бачив сотні обшуків — у квартирах, офісах, у бізнесменів, у звичайних громадян і в адвокатів.
І чим більше я це бачу, тим чіткіше розумію: найбільша небезпека обшуку — не в самому процесі, а в ілюзіях, які супроводжують людину в цей момент.
Голова ГО «Захист прав Адвокатів України»
Масовість «невідкладних» обшуків як нова норма, а не виняток
Сьогодні ми все частіше спостерігаємо ситуацію, коли правоохоронні органи масово застосовують так звані невідкладні обшуки — не як виняток, передбачений законом, а як зручний і майже універсальний інструмент у кримінальних провадженнях.
Хочу нагадати елементарну «матчастину». Кримінальний процесуальний кодекс чітко визначає вичерпні підстави для проведення невідкладного обшуку: це або ситуація безпосередньо після вчинення злочину, або необхідність врятувати життя людей, або реальна загроза знищення доказів. Інших підстав закон не передбачає.
А тепер — реальність.
Невідкладні обшуки проводяться у так званих «економічних» справах, у фактових провадженнях, яким по п’ять, сім, десять років. У справах, де йдеться про документи, бухгалтерію, договори, архіви. Очевидно, що жодної реальної невідкладності в таких провадженнях бути не може. Ніхто не тікає зі «ста томами» чи фінансовою звітністю під пахвою, щоб знищити їх за лічені хвилини.
Чому ж цей механізм так активно використовується?
Відповідь проста й цинічна: тому що це значно легше, ніж отримувати судову ухвалу.
Отримання ухвали на обшук — це процес. Судді не завжди погоджуються з аргументами слідства, не завжди підписують ухвали, іноді повертають клопотання на доопрацювання. Ситуація ускладнюється й об’єктивними чинниками: перебої з електроенергією, фактична зупинка роботи багатьох судів, за винятком окремих спеціалізованих інституцій.
А тепер порівняймо.
Невідкладний обшук дозволяє просто прийти, увійти, провести слідчу дію — а вже потім «легалізувати» її в суді. І статистика тут більш ніж красномовна: близько 95% таких обшуків у подальшому визнаються судами законними.
Я свідомо не говоритиму про «підконтрольних суддів» чи прямі вказівки — у мене немає прямих доказів для таких тверджень. Але статистика — річ уперта. Її легко перевірити, відкривши Єдиний державний реєстр судових рішень або просто проаналізувавши власну практику.
Особливо показовою є ситуація з обшуками у адвокатів.
Отримати судову ухвалу на обшук адвоката — надзвичайно складно. Законодавець свідомо створив багаторівневий фільтр для таких дій. У практиці слідчі іноді по кілька разів подають клопотання і отримують відмови. І це не припущення — це те, про що самі слідчі відверто говорять у професійних колах.
Тому невідкладний обшук стає для них «ідеальним» рішенням.
Якщо ж ми бачимо невідкладний обшук щодо адвоката — це майже завжди сигнал про грубе порушення закону. Бо сама ідея «невідкладності» у таких випадках суперечить логіці спеціальних гарантій адвокатської діяльності.
Я прямо скажу: практика невідкладних обшуків у адвокатів почалася з ДБР. Далі її швидко підхопили інші органи. Чому? Тому що це працює. Тому що за це ніхто не отримав «по руках». А в системі, де безкарність стає нормою, будь-яке порушення починає множитися в геометричній прогресії.
Ще десять років тому невідкладний обшук у адвоката виглядав би як щось абсолютно немислиме — майже фантастика. Сьогодні ж це, на жаль, уже не шок, а «звичайна практика». І суди дедалі частіше сприймають такі дії без належної критичної оцінки.
Саме так беззаконня перестає бути винятком і перетворюється на систему.
Час і психологія обшуку: чому приходять о 6-й ранку
Час проведення обшуку ніколи не є випадковим. Він обирається холодно, розраховано і завжди з урахуванням психології людини.
Одразу варто розділити дві ситуації: обшук у житлі та обшук в офісі. Час приходу в цих випадках різний, але логіка однакова — гарантовано застати людину зненацька. Перед будь-яким обшуком, якщо йдеться про професійних правоохоронців, проводиться оперативна робота. Встановлюється розпорядок дня: о котрій людина прокидається, коли виходить з дому, куди їде, де працює, о котрій зазвичай залишає помешкання. Тому, коли слідча група виїжджає на обшук, вона вже добре знає, що, умовно, громадянин К. виходить з дому близько восьмої ранку.
Саме тому оптимальний час прибуття — пів на сьому. Група встигає зібратися, розставити людей, перекрити виходи й бути майже на сто відсотків упевненою, що людина перебуває вдома. До речі, поняті приїжджають разом з групою. У «просунутих» підрозділах додатково перевіряють геолокацію телефону і точно знають, що особа знаходиться в квартирі.
Далі можливі два сценарії.
Або правоохоронці одразу дзвонять у двері, або чекають моменту, коли людина сама виходить — до ліфта чи на сходову клітку — і заходять разом із нею. У професійному жаргоні це називається «зайти на плечах».
Цей підхід має чітке оперативне пояснення. Поки правоохоронці стоять за дверима, людина всередині квартири може щось знищити, сховати, комусь подзвонити або вжити дій, які, на думку слідства, ускладнять подальше розслідування. Саме тому ранковий час вважається ідеальним.
З офісами ситуація ідентична.
Проводиться оперативна перевірка: хто приходить першим, о котрій відчиняються двері, чи є охорона, коли з’являється керівництво та юристи. У більшості компаній першими приходять прибиральниці або секретарі. І, зрозуміло, правоохоронцям значно простіше зайти разом із наляканою секретаркою, ніж «воювати» з підготовленим юридичним відділом або адвокатами, які почнуть читати ухвалу і ставити незручні запитання.
Коли ж керівництво і юристи прибувають, обшук уже триває або слідча група спокійно «закріпилася» в приміщенні.
Але головне — психологія.
О сьомій ранку людина думає про каву, дітей, дорогу на роботу, але точно не про обшук. Вона перебуває в нестандартному, дискомфортному стані, часто — у шокові. Саме в цей момент легше нав’язувати темп, нав’язувати правила гри і «працювати» з людиною.
Що з цього виходить далі — це вже окрема розмова.
Право на адвоката: що насправді означає «чекати захисника»
Я постійно це повторюю і повторю ще раз: до обшуку потрібно готуватися ДО обшуку, а не під час нього.
Адвокат у вашому житті має з’явитися не тоді, коли у двері подзвонили о шостій ранку, а задовго до цього моменту.
Адвокат має бути знайомий вам, вашим родичам, вашим співробітникам.
Це має бути адвокат, який уже був у вас, пояснював, як поводитись під час обшуку, відповідав на запитання, можливо, проводив підготовчі зустрічі або лекції для персоналу. Людина, яка не з’являється «з нуля» в критичний момент.
Часто люди кажуть:
«Навіщо мені адвокат? Я нічого не порушую».
Скажу вам відверто: якщо ви успішна людина, якщо у вас є конфлікти — обшук у вас буде. Це не питання вини, це питання часу. Тому краще підготуватися завчасно, ніж потім імпровізувати в стані шоку.
Перший дзвінок, коли ви розумієте, що до вас прийшли, — адвокату.
Про це повинні знати родичі. Про це повинні знати секретар, охорона, прибиральниця — всі, хто може першим зіткнутися з правоохоронцями.
У нашій практиці, наприклад, ми видаємо спеціальні наліпки з телефонами адвокатів, які розміщуються у видимих місцях. Навіть якщо людина в стані афекту забула номер — він перед очима.
Тепер — головне.
Багато хто вірить, що якщо приїде адвокат, обшук автоматично зупиниться. Ні. Це міф. Винятки бувають — грубі помилки в документах, відсутність підстав, очевидні процесуальні порушення. Але в більшості випадків обшук відбудеться. Якщо навіть ухвала незаконна, невірно вказана адреса чи ще щось — значить буде невідкладний обшук. 🙂
Тоді навіщо адвокат?
По-перше — психологія. Адвокат стає між вами і правоохоронцями. Всі агресивні, тиснучі дії проходять спочатку через нього.
По-друге — право. Жодна незаконна дія не буде зупинена миттєво, але вона буде зафіксована і згодом використана у ваших інтересах. І що саме є незаконним, у більшості випадків знає тільки адвокат.
По-третє — документування. Особливо коли вилучаються кошти, техніка, товар, документи. Не «три пачки, схожі на долари», а конкретна сума, з номерами, описом, фіксацією. Інакше назад ви отримаєте що завгодно — або нічого.
Чи чекатимуть адвоката? Приблизно у 85% випадків — так. Особливо якщо адвокат відомий і вже не раз створював проблеми правоохоронцям. Приблизно годину вони, як правило, чекають.
Але є винятки. Якщо правоохоронці прийшли не просто проводити обшук, а виконувати конкретне завдання — чекати не будуть.
І тут важливий момент. Навіть якщо обшук розпочався без адвоката, адвокат у будь-якому випадку зайде і включиться в процес одразу після прибуття. Він матиме право брати участь у всіх подальших діях, фіксувати порушення і працювати з наслідками вже під час обшуку, що триває. Тобто адвокат поруч з вами буде — питання лише в тому, на якій стадії.
І насамкінець. Як допомогти адвокату так, щоб обшук не почався одразу і він встиг приїхати — це не імпровізація. Це алгоритм, який адвокат має пояснити вам заздалегідь під час підготовчих зустрічей і роз’яснень. Саме тому адвокат має бути у вашому житті до обшуку, а не під час нього.
Підготовка до обшуку як окремий процес
Я ще раз хочу повторити: адвоката шукають не тоді, коли обшук уже почався, а задовго до нього.
Сценарій, коли до вас на обшук приїжджає незнайома людина, яку ви бачите вперше, а вона вперше бачить вас, — майже завжди програшний. Такий адвокат змушений вже під час обшуку намагатися зрозуміти, що відбувається: де ключові зони, що є справді важливим, що можна втратити, а що — ні, де треба жорстко стояти, а де не заважати процесу. Це не його вина — це ваша помилка.
Адвокат для обшуку має бути знайдений до обшуку. І підготовка до цієї слідчої дії — це окремий, повноцінний процес.
Хто саме має бути цим адвокатом? Це не може бути «свій знайомий адвокат», який усе життя працює в господарських спорах або супроводжує договори. Так, у нього є свідоцтво. Так, його допустять до обшуку. Так, він зможе прочитати КПК і побачити очевидні порушення. Але для реального результату потрібен адвокат або команда адвокатів, які спеціалізуються саме на кримінальному процесі і, зокрема, на слідчих діях — обшуках, допитах, негласних діях.
Навіть серед кримінальних адвокатів є поділ:
• одні працюють переважно в суді, коли обвинувальний акт уже передано;
• інші — працюють «на землі»: під час обшуків, затримань, допитів, на старті провадження.
Для обшуку вам потрібна друга категорія.
Чому я про це говорю? Я не повчаю — я пояснюю з досвіду.
Починаючи з 2015 року, за моєю спиною — понад тисяча обшуків. Це обшуки у клієнтів, у бізнесу, у адвокатів. Ми системно співпрацюємо з великими юридичними компаніями, виїжджаємо на обшуки і допити на запит колег, фіксуємо процесуальні порушення, готуємо матеріали, з якими потім працюють у судах. Іноді доходить до абсурду: на новому обшуку ти бачиш тих самих слідчих чи оперативників, з якими ще кілька днів тому був в іншому місті на іншій справі. Це не хизування — це пояснення, який рівень практики вам потрібен.
Що входить у підготовку до обшуку? Робота адвоката тут — це не «5 годин обшуку». Це 30 годин системної підготовки, щоб сам обшук тривав годину — і без катастроф.
Підготовка включає:
• попередні зустрічі з клієнтом;
• виїзд на потенційні місця обшуку;
• визначення пріоритетних зон і ризиків;
• інструктаж керівництва, юрвідділу, охорони, секретаріату;
• чіткий алгоритм дій, щоб дочекатися приїзду адвоката;
• роз’яснення, хто що говорить, а хто мовчить;
• пояснення, що робити і чого не робити за жодних умов.
Саме тому іноді одна година обшуку проходить спокійно — бо до неї готувалися місяцями.
Типова помилка клієнтів
Не можна вимагати надрезультату від адвоката, якого ви знайшли, коли обшук уже триває годину. Він приїхав, не знаючи людей, простору, контексту, швидко підписав договір, увійшов у процес, зафіксував порушення — і обшук завершився. У такій ситуації провал — це не провал адвоката, це провал підготовки клієнта.
Як обирати адвоката?
Орієнтири прості:
• реальна практика саме в обшуках і допитах;
• публічна позиція (сайт, соцмережі, професійні коментарі);
• рекомендації тих, хто вже проходив через обшук;
• і головне — ваш власний аналіз.
Ви пускаєте цю людину до найціннішого: вашої власності, приватного життя, свободи і безпеки. Підготовка до обшуку — це не параноя. Це форма відповідальності.
Телефон і техніка: добровільність — це пастка
Частина перша. Для громадян України
У цифрову епоху під час обшуку правоохоронців цікавлять не шафи і не сейфи. У 90% випадків їх цікавить ваш телефон. Тому що телефон — це:
• ваше листування;
• ваші контакти;
• ваша історія життя;
• ваші звʼязки, думки, фото, відео, голос.
У більшості економічних і корупційних проваджень до 80% доказів — це дані, отримані з:
• мобільних телефонів;
• ноутбуків;
• планшетів;
• інших носіїв інформації.
Саме тому під час обшуку цікавить не лише ваш телефон, а й:
• телефон дружини;
• ноутбук дружини;
• планшет;
• інколи — навіть телефони дітей.
І тут потрібно засвоїти одну ключову істину. Добровільність — це пастка.
Добровільно не передається нічого.
• Телефон заблокований.
• Пароль не повідомляється.
• Face ID і відбитки пальців — вимкнені.
• Жодних «давайте подивимось», «тільки глянемо», «швиденько перевіримо».
Хочуть вилучати — хай вилучають. Це їхня робота.
Ваша «добровільність»:
• не буде врахована судом;
• не пом’якшить позицію слідства;
• не стане «плюсом» у справі.
Навпаки — вона стане додатковим джерелом доказів проти вас. Так, інколи пропонують компроміс — контекстний пошук у телефоні без вилучення. Так, інколи слідчий може пообіцяти «не забирати». Але потрібно розуміти просту річ: слово слідчого нічого не варте, якщо його керівник ухвалить інше рішення.
У такому випадку:
• телефон вилучають;
• усе побачене фіксують;
• обіцянки зникають.
Тому єдина правильна позиція — нічого добровільно не відкривати. Телефон, ноутбук, планшет у більшості випадків будуть вилучені. Експертиза — місяці. Повернення — після суду. А інколи — ніколи.
Отже, якщо ви успішна людина і маєте конфлікти — обшук у вас буде. І технікою доведеться пожертвувати.
Тому:
• робіть резервні копії;
• не зберігайте критичну інформацію без дублювання;
• втрачайте апарат, а не своє життя і свободу.
Частина друга. Для адвокатів
Тут я скажу коротко і принципово. Молодих адвокатів не готують до обшуків. І головне — їм не пояснюють, що адвокат має не лише права, а й обов’язки. Передусім — обов’язок зберігати адвокатську таємницю.
Під час обшуку адвокат у будь-якому випадку:
• заперечує проти огляду свого телефону;
• заперечує проти доступу до електронних носіїв;
• заперечує проти огляду адвокатських досьє;
• заперечує проти будь-яких «контекстних пошуків».
Чому? Тому що в телефоні й документах адвоката міститься адвокатська таємниця всіх його клієнтів, а не одного конкретного провадження.
І я бачив на власні очі, і чув на власні вуха, як адвокати:
• добровільно передають телефони;
• відкривають досьє клієнтів;
• надають документи для огляду.
Це не «співпраця зі слідством». Це порушення адвокатської таємниці.
А отже:
• підстава для дисциплінарного провадження;
• підстава для дисциплінарної відповідальності;
• підстава для втрати статусу адвоката.
На жаль, у Вищій школі адвокатури про це майже не говорять. Про права — так. Про гарантії — так. А про обов’язок мовчати і не передавати нічого добровільно — чомусь ні. Адвокат не має права добровільно надавати будь-що, що містить адвокатську таємницю. Крапка.
Що є адвокатською таємницею — визначено законом. Тим, хто цього не розуміє, варто почати з його читання, а свідоцтво нехай поки полежить на поличці, ви ще не готові до роботи з клієнтами.
Обшук ≠ допит: чітке розмежування слідчих дій. Цей пункт буде коротким, але принциповим.
Під час обшуків слідчі дуже часто намагаються використати психологічний стан людини: ранковий час, стрес, ефект раптовості, присутність сторонніх осіб у приватному просторі, огляд особистих речей, у тому числі інтимного характеру. Це не випадковість — це частина тактики. Коли людина перебуває у стані психологічного надлому, слідчі або оперативники можуть почати ставити питання по справі — по цій або навіть по інших провадженнях. Розрахунок простий: людина скаже зайве. Навіть якщо це не стане процесуальним доказом, така інформація майже завжди має оперативну цінність.
Саме тому необхідно чітко пам’ятати й наполягати на простій істині: обшук — це обшук, а допит — це допит. Це різні слідчі дії. Професійний адвокат одразу припиняє будь-які спроби «довірливих бесід» під час обшуку і чітко фіксує позицію: якщо слідчий хоче ставити запитання — він має зупинити обшук, відкрити протокол допиту і діяти відповідно до КПК.
Водночас слід пам’ятати: до допиту, так само як і до обшуку, потрібно готуватися разом з адвокатом.
Найбільш коректний і безпечний варіант — запропонувати слідчому, після завершення обшуку та закриття протоколу, вручити повістку на допит з дотриманням процесуальних строків (не менше ніж за три доби). І вже тоді, разом з адвокатом, визначити позицію: на які питання відповідати, а де застосовувати статтю 63 Конституції України. Будь-які «неформальні розмови» під час обшуку — це завжди ризик. І саме в таких «розмовах» народжується найбільше процесуальних помилок, які згодом дуже дорого коштують.
Ілюзія емпатії: чому слідчі — не союзники
Після розмови про «добровільність як пастку» логічно перейти до ще однієї небезпечної ілюзії — ілюзії емпатії з боку слідчого або оперативного працівника.
Колись, на початку моєї адвокатської практики, я разом із клієнткою потрапив на допит у так званій «солянці» — слідчій групі з різних відомств і регіонів, яка розслідувала велику справу. Допит проводив підполковник СБУ з Дніпропетровської області. Класичний професійний оперативник старої школи: непомітний, спокійний, без пафосу, без крику, без загроз. Він почав із жартів, анекдотів, розмов про життя і політику. Запропонував каву. Повністю зняв напругу. І лише між анекдотами, начебто мимохідь, почав ставити клієнтці питання по суті справи. Вона — у розслабленому стані — так само легко почала відповідати. Я прийшов до тями в останній момент і жорстко припинив це «спілкування». Але той випадок я запам’ятав назавжди.
З того часу я чітко знаю і повторюю це клієнтам: Не бійтеся слідчих, які кричать, погрожують і демонструють агресію. Це — перша ознака слабкості. Так поводиться той, у кого немає доказів. Боятися потрібно інших. Тих, хто надзвичайно ввічливий. Тих, хто співчутливо слухає. Тих, хто каже: «Та ти взагалі ні при чому», «Я просто хочу допомогти», «Давай поговоримо без адвоката», «Підемо кави поп’ємо».
Це і є найнебезпечніша форма тиску.
Ментальність слідчого, оперативника, прокурора — інша. Ви для нього не людина. Не батько, не мати, не людина з проблемами, хворими родичами чи зруйнованим життям.
Ви — ціль. Відсутність підозри на цей момент означає лише одне: робота ще не завершена. І саме для того, щоб ця підозра з’явилася, людина навпроти готова бути «другом», «братом», «помічником».
Я бачив десятки випадків, коли після таких «дружніх розмов», походів у кафе або тир, клієнти відмовлялися від адвоката — і через деякий час отримували підозру там, де її можна було уникнути. Умовні строки, реальні строки — як наслідок «щирих розмов».
Тому запам’ятайте раз і назавжди:
• жодних розмов «по душах»;
• жодних зустрічей без адвоката;
• жодним обіцянкам — не вірити;
• жодних «конфіденційних» розмов.
У вас є адвокат, якого ви обрали заздалегідь і якому довіряєте. Усі інші — ваші процесуальні опоненти. І хто б до вас не прийшов — під яким би іменем, з якими б усмішками і обіцянками — мета завжди одна: або посадити, або отримати гроші. Жодної емпатії. Жодних ілюзій.
Суспільний запит як інструмент тиску
Термін «суспільний запит» увійшов в український публічний простір разом із появою антикорупційних органів. З часом він перестав бути лише журналістським або політичним поняттям і став інструментом правоохоронної, судової та навіть адвокатської реальності.
Що мається на увазі під «суспільним запитом» на практиці?
Ми дедалі частіше бачимо однаковий сценарій. Будь-яке більш-менш резонансне кримінальне провадження починається не з процесуальних документів, а з інформаційної хвилі:
• журналістські «розслідування»;
• активістські публікації;
• гучні заголовки;
• емоційні формулювання;
• безапеляційні висновки про «корупціонерів», «злочинців», «негідників».
Так, журналісти мають право виконувати свою роботу. Але дуже часто ми бачимо, що ці матеріали мають відверто замовний характер — або з боку силових структур, або з боку осіб, зацікавлених у знищенні конкретної людини. Суспільство заздалегідь готують. Людину ще до будь-яких слідчих дій уже представлено як винну. Її репутація зруйнована ще до першого протоколу.
І тільки після цього в гру вступають правоохоронні органи:
• реєструється кримінальне провадження;
• проводяться обшуки;
• з’являються підозри;
• обираються запобіжні заходи;
• людина потрапляє під варту.
У цей момент будь-які розмови про презумпцію невинуватості звучать для суспільства як цинізм. Адже для більшості громадян вирок уже винесений — у заголовках ЗМІ.
На жаль, значна частина українського суспільства давно підмінила Конституцію новинною стрічкою. Якщо медіа назвали людину злочинцем — суд, слідство і право на захист, на їхню думку, вже не потрібні.
Саме в цьому і полягає небезпека «суспільного запиту». Це не про справедливість. Це про керований тиск. Про політичну, економічну або персональну боротьбу. Такі технології давно використовуються в західних країнах. Україна просто перейняла ці механізми — але без належних запобіжників.
Тому і адвокати, і громадяни України мають розуміти просту річ: якщо атака почалася в інформаційному полі — далі буде кримінально-правова фаза. Ігнорувати це — фатальна помилка.
У справах, де працює суспільний запит, уже недостатньо:
• добре писати клопотання;
• грамотно виступати в суді;
• збирати докази.
Потрібно вміти працювати із суспільством, із публічним простором, з інформаційним тиском. Інакше ви боретеся лише на половині поля.
Я розумію бажання «працювати в тиші». Але тоді не варто брати токсичні справи, де задіяні інформаційні атаки та замовний резонанс. Нова реальність така: сьогодні адвокат захищає клієнта не лише від держави, а й від суспільного запиту, який часто формується за гроші і з чіткою метою — зламати, дискредитувати, ізолювати.
Це нова епоха захисту. І до неї потрібно бути готовими.
