Владислава Овчаренко, помічниця адвоката
В сучасному світі права людини є основою побудови будь-якої демократичної та правової держави і Україна не є виключенням. Однак, непоодинокими є випадки порушення/невизнання Державою в особі уповноважених органів відповідних прав людини, у зв’язку з чим в останньої виникає потреба в їх захисті.
Одним з основних механізмів захисту прав людини є звернення до суду. Право на судовий захист гарантовано Конституцією України.
Та чи завжди наявність судового рішення сама по собі забезпечує його виконання та відновлення порушеного права людини?!
Нерідко рішення набирає законної сили, але залишається невиконаним відповідним органом влади. Добитися виконання судового рішення та відновлення порушеного права може виявитися ще тим випробуванням.
Положеннями статті 129-1 Конституції України регламентовано, зокрема, що судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
З наведеної норми вбачаються два основні способи виконання судового рішення:
- звернення до органу ДВС для його примусового виконання;
- звернення до суду задля встановлення судового контролю.
Примусове виконання судового рішення в порядку виконавчого провадження саме по собі не завжди є достатнім для отримання належного результату.
Тож, повертаємось до питання судового контролю.
Нормами Кодексу адміністративного судочинства України встановлено два види судового контролю: в порядку ст. 383 шляхом визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень — відповідачем на виконання рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, та в порядку ст. 382 шляхом зобов’язання подати звіт про виконання судового рішення.
Які проблеми можуть мати місце при застосуванні судового контролю?
1. Строк звернення до суду в порядку ст. 383 КАС України.
В порядку ст. 383 КАС України звернутися до суду із заявою потрібно протягом 10 днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред’явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
При цьому таке звернення повинно відбуватися обов’язково після відкриття виконавчого провадження, що також підтверджується позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 09.12.2021 у справі № 9901/235/20.
Згідно приписів Закону України «Про виконавче провадження» при відкритті виконавчого провадження боржнику надається 10 робочих днів для виконання судового рішення, після спливу яких вирішується питання накладення штрафу.
Процесуальне законодавство не конкретизує, з якого моменту обраховувати 10 днів на звернення до суду: з дня відкриття виконавчого провадження чи після спливу строку на виконання судового рішення, наданого виконавцем в постанові про відкриття виконавчого провадження.
Верховним Судом також не було сформовано однозначної позиції щодо цього.
Відсутність чіткого та зрозумілого порядку обчислення строку звернення до суду в порядку ст. 383 КАС України є проблемою на практиці, оскільки суди по-різному підходять до вирішення цього питання, що може призвести до відмови в розгляді заяви через пропуск строків або навпаки — передчасність звернення.
2. Відмова у встановленні судового контролю через незакінчення виконавчого провадження.
На практиці можуть виникати випадки отримання відмов суду у встановленні судового контролю у зв’язку з тим, що є відкрите виконавче провадження і, відповідно, виконавець ще не вичерпав всі заходи примусового виконання судового рішення.
Таку позицію суду вважаю помилковою, адже зі ст.ст. 382 та 383 КАС України не вбачається такої передумови для звернення до суду, як закриття виконавчого провадження.
Більш того, ч. 4 ст. 382 КАС України чітко закріплено, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви.
Варто зазначити, що встановлення судового контролю є окремим механізмом виконання судового рішення, що неодноразово було констатовано Верховним Судом, в тому числі в Ухвалі по справі №160/5259/20.
В постанові від 14 квітня 2026 року у справі № 480/7842/24 Верховний Суд зауважив, що установлена статтею 129-1 Конституції України обов’язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.
Окреслена проблема є особливо актуальною сьогодні, коли на період дії воєнного стану зупиняється вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях, в яких боржниками є, зокрема, військові частини чи органи військового управління (ТЦК та СП).
3. Питання сплати судового збору.
Непоодинокими є випадки повернення заяв про встановлення судового контролю у зв’язку з несплатою судового збору, що пов’язано з недоліками законодавства.
В п. 9 ч. 2 ст. 383 КАС України визначено, що у заяві зазначається документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви.
При цьому Закон України «Про судовий збір» не встановлює ставку судового збору за звернення до суду із заявою в порядку ст. 383 КАС України.
Велика палата Конституційного Суду України в Рішенні від 10 березня 2026 року № 2-р/2026 у справі № 1-5/2025(374/25) визнала неконституційними частину другу статті 3, підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674–VІ зі змінами в тім, що вони уможливлюють справляння судового збору «за подання апеляційної скарги і касаційної скарги на ухвали суду», постановлені в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Вони утрачають чинність із дня ухвалення Рішення.
Верховний Суд теж неодноразово наголошував, що судовий збір за звернення до суду із заявами про встановлення судового контролю чи апеляційними скаргами на ухвали, прийняті за результатом їх розгляду, не сплачується (постанова від 23 березня 2026 року у справі № 520/21679/21).
Отже, судовий збір за встановлення судового контролю не сплачується.
4. Відсутність паперової справи в суду.
Деякі судді не розглядають заяву про встановлення судового контролю у разі відсутності у суду паперових матеріалів справи у зв’язку з їх витребуванням судом апеляційної чи касаційної інстанцій.
Частиною 3 статті 382 КАС України закріплено, що якщо судове рішення набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв’язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Щодо ст. 383 — КАС України не містить чіткого унормування цього питання.
При цьому в сучасних умовах всі матеріали справи здебільшого наявні в електронному вигляді в Електронному суді, що дозволяє суду розглянути заяву та вирішити питання встановлення судового контролю.
Тут також варто звернути увагу, що коли суд фактично зупиняє розгляд заяви до моменту отримання матеріалів справи з суду апеляційної чи касаційної інстанції, то це не оформлюється жодним чином процесуально, у зв’язку з чим особа позбавлена можливості оскаржити таку позицію суду в апеляційному порядку.
5. Неможливість оскарження ухвали суду про відмову у встановленні судового контролю (про залишення заяви без задоволення) в касаційному порядку.
Чинними нормами КАС України не передбачено можливості касаційного оскарження ухвал суду в порядку ст.ст. 382/383 КАС. Відповідно, ухвала суду в порядку статей 382/383 КАС після її перегляду в апеляційному порядку є остаточною.
Наведене фактично зумовлює неможливість формування Верховним Судом висновків про встановлення судового контролю.
Гострість такої ситуації відчувається, коли судом відмовлено у встановленні судового контролю і така ухвала залишена без змін судом апеляційної інстанції, а судове рішення досі не виконано.
Верховний Суд неодноразово зауважував на неможливості подачі окремого позову задля виконання вже існуючого судового рішення та необхідності вирішення цього питання в межах судового контролю (зокрема, постанова ВС від 09.04.2020 у справі № 816/2026/18).
За таких умов існує ризик залишення рішення невиконаним на шкоду позивачу, що є неприпустимим та суперечить практиці ЄСПЛ.
6. Відсутність наслідків для суб’єкта владних повноважень за неподачу суду інформації про виконання вимог окремої ухвали (в порядку ст. 383 КАС України).
При винесенні окремої ухвали суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення, та повідомити про них суд у встановлений строк.
Натомість за ненадання відповідачем суду такої інформації стаття 383 КАС України не передбачає жодних негативних наслідків.
Відповідно, виникає ситуація, коли отримання окремої ухвали суду в порядку ст. 383 КАС України є лише необхідною «сходинкою» для подальшого звернення до суду за встановленням судового контролю в порядку ст. 382 КАС України, яка вже містить конкретні заходи впливу за невиконання судового рішення/неподачу звіту.
Однак, окреслені види судового контролю є окремими механізмами і було б доречно або передбачити для кожного з них заходи впливу на суб’єкта владних повноважень у разі невиконання рішення/неінформування суду про вжиті заходи, або об’єднати ст. 383 та ст. 382 КАС України, закріпивши один, але дієвий механізм судового контролю, що також зменшило б завантаженість судів.
7. Дискреційність повноважень суду (в порядку ст. 382 КАС України).
«Це право, а не обов’язок суду» — саме таке обґрунтування відмови у встановленні судового контролю можна часто зустріти на практиці (зокрема, висновки ВС в постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 806/2594/16).
Така позиція суду може обумовлюватися як щирим переконанням щодо наявності інших механізмів виконання судового рішення і недоцільності втручання суду на даному етапі, так і формальною позицією про дискреційність повноважень суду.
Отже, для збільшення гарантій встановлення даного виду судового контролю варто спочатку отримати окрему ухвалу в порядку ст. 383 КАС України, яка буде доказом протиправності дій чи бездіяльності відповідача щодо виконання судового рішення, та/або мати постанови виконавця про накладення штрафів в межах виконавчого провадження.
При цьому зазначене не означає, що встановити судовий контроль в порядку ст. 382 КАС України неможливо без встановлення судового контролю в порядку ст. 383 КАС України. Більш того, саме встановлення судового контролю в порядку ст. 382 КАС України може бути єдиним можливим варіантом в ситуації, коли виконавче провадження ще не відкрито, або коли у суду відсутні паперові матеріали справи.
Висновки щодо підстав застосування судового контролю в порядку ст. 382 КАС викладено в ухвалі Верховного Суду від 07 травня 2024 року у справі №160/5259/20.
8. Відсутність чіткого регулювання щодо визначення судом строку для зобов’язання подати звіт про виконання рішення суду.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 382-1 КАС України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб’єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Однак, коли надавати строк для подачі звіту у 10 днів, а коли у 3 місяці — КАС України не роз’яснює, зумовлюючи ситуації, коли виконання судового рішення може зайняти один день, але суд необґрунтовано надав відповідачу строк для подачі звіту у 3 місяці, що фактично затягує процес виконання судового рішення та відновлення прав позивача.
Рекомендую в прохальній частині поданої суду заяви про встановлення судового контролю одразу зазначати відповідний строк, якого, на Вашу думку, буде достатньо для подачі відповідачем звіту, з відповідним обґрунтуванням такої позиції.
9. Відсутність відомостей про керівника відповідача для накладення на останнього штрафу.
У разі відмови в прийнятті звіту або неподачі такого (подачі з порушеним строком) суд накладає на керівника суб’єкта владних повноважень штраф і така ухвала суду є виконавчим документом та повинна відповідати вимогам, які до нього ставляться.
Якщо винесена ухвала не буде містити необхідних відомостей про боржника — її примусове виконання буде неможливим, адже виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання, якщо він не відповідає встановленим вимогам.
Відповідно, логічним перед винесенням зазначеної ухвали є витребування судом відповідної інформації про керівника відповідача, зокрема його ПІБ, дати народження, місця проживання чи перебування, РНОКПП.
Вважаю доречним самостійно подати суду клопотання про витребування таких даних одразу після винесення ухвали суду про зобов’язання подати звіт.
10. Відмова суду в накладенні штрафу на керівника відповідача.
Частинами 3 та 10 статті 382-3 КАС України встановлено, що у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту або у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд накладає на керівника суб’єкта владних повноважень штраф.
З наведеного вбачається, що у суду є обов’язок, а не право накласти на керівника суб’єкта владних повноважень штраф за невиконання судового рішення у разі відмови суду в прийнятті звіту або у разі неподачі/подачі з порушенням строку звіту.
Як приклад накладення судом штрафу за неподачу звіту, звертаю увагу на ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року, від 29 квітня 2026 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2026 року у справі №200/2785/25).
Натомість на практиці частими є випадки відмови суду в прийнятті звіту суб’єкта владних повноважень, проте ненакладення на його керівника штрафу, що може призводити до винесення значної кількості ухвал про відмову в прийнятті звітів відповідача і відмов в накладенні штрафу, що не сприяє виконанню судового рішення та лише призводить до затягування такого процесу і збільшення завантаженості судів, що не може бути виправданим в сучасних умовах.
Незважаючи на описані недоліки судового контролю, вважаю, що станом на сьогодні він є вдалим механізмом сприяння виконанню судового рішення.
При цьому описані недоліки можуть бути змінені в будь-який день, адже нова судова практика, в тому числі позитивна, формується кожного дня і саме звернення до суду задля встановлення судового контролю сприяють її формуванню.
