Адвокат юридичної фірми «Ілляшев та Партнери»
В Україні спостерігається негативна тенденція: щороку зростає кількість випадків, у яких пацієнти заявляють про шкоду, завдану внаслідок дій або бездіяльності медичних працівників. Йдеться вже не лише про поодинокі епізоди лікарської помилки чи недбалості – дедалі частіше до юридичної площини переходять історії системного порушення клінічних стандартів, маніпуляцій з медичною документацією, фальсифікацій підписів пацієнтів, порушення процедури інформованої згоди, а також про безпідставну відмову у поверненні коштів за неякісні або шкідливі медичні послуги.
Показовим є той факт, що навіть за наявності експертних висновків, які однозначно підтверджують шкоду, завдану пацієнтові, процес відновлення справедливості стикається з численними бар’єрами. Звернення до правоохоронних органів, ініціація досудового розслідування, судові експертизи – усе це не гарантує, що винних буде притягнуто до відповідальності. Більше того, у деяких випадках постраждалі стикаються із відвертим саботажем з боку слідства: ухвали судів ігноруються, експертні дослідження залишаються поза увагою слідства, а провадження роками перебувають у стані бездіяльності.
Це створює вкрай небезпечний прецедент – коли навіть найочевидніша шкода не тягне за собою жодних юридичних наслідків для медичного закладу чи лікаря. У результаті формується атмосфера безкарності, яка підриває довіру до всієї системи охорони здоров’я та державних інституцій, покликаних захищати права громадян. Пацієнти дедалі частіше залишаються сам-на-сам зі своїм болем, фінансовими втратами та необхідністю повторного лікування, не маючи жодних гарантій, що отримають бодай моральну сатисфакцію, не кажучи вже про юридичну компенсацію.
Один кейс – тисячі запитань до системи
Історія пані Олени – лише один із прикладів. У 2019 році пані Олена звернулася за допомогою до київської приватної стоматологічної клініки, що розташована у центрі столиці. Вона прагнула комплексного лікування зубів, зокрема імплантації та протезування. За наданими клінікою документами, вартість лікування склала майже 600 тис. грн. Вся ця сума була сплачена наперед у вигляді депозиту.
Проблеми почались уже на етапі процедур. За словами пацієнтки, їй встановили конструкції, які викликали біль, запалення та подальше погіршення загального стану. Незважаючи на численні звернення, клініка не визнала жодних порушень. Ба більше, замість вибачень або медичної допомоги, пацієнтці дали зрозуміти, що проблема у її психічному стані. Із медичного конфлікту ситуація перетворилася на відкриту спробу дискредитації, з елементами медичного ейблізму.
Шість років кримінального провадження і жодного підозрюваного
У листопаді 2020 року за заявою потерпілої було відкрито кримінальне провадження за двома статтями Кримінального кодексу України:
• ч. 2 ст. 190 КК України – заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство), вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому;
• ч. 1 ст. 140 КК України – невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.
Інші відомості, які мали бути внесені до ЄРДР, зокрема, за ознаками ст. 139 КК України (ненадання допомоги хворому), ст. 358 КК України (підроблення документів), ст. 366 КК України (службове підроблення), досі залишаються невнесеними, попри наявні ухвали слідчого судді, якими орган досудового розслідування був зобов’язаний це зробити.
Формально досудове розслідування у справі здійснює слідча група Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві. Процесуальне керівництво здійснює Шевченківська окружна прокуратура м. Києва. Але за майже шість років, що минули з моменту відкриття кримінального провадження, прогрес у справі можна охарактеризувати лише одним словом – відсутній:
• жодному фігуранту справи досі не оголошено підозру;
• ключові медичні працівники не були допитані у встановленому порядку;
• значна частина доказів, на які посилається потерпіла сторона, так і не була витребувана слідством;
• ухвали слідчого судді щодо обов’язкового внесення відомостей до ЄРДР залишаються невиконаними;
• у провадженні не зафіксовано проведення жодної вагомої слідчої дії протягом тривалого періоду.
У травні 2025 року сплив строк притягнення до відповідальності за ч. 2 ст. 190 КК України, що вимагає невідкладної перекваліфікації на ч. 4 ст. 190 (шахрайство в особливо великих розмірах), аби уникнути остаточної втрати перспектив притягнення винних до відповідальності. Водночас реакція правоохоронних органів відсутня.
Такий рівень бездіяльності – не просто прикрий бюрократичний недогляд. У контексті справи, де йдеться про завдану здоров’ю шкоду, великі суми коштів і потенційне службове підроблення, це виглядає як системне ігнорування обов’язків, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України. Саме через таку фактичну пасивність слідчих та прокуратури, справу з очевидною доказовою базою досі не передано до суду.
Доказова база: що встановили експерти
За шість років розслідування у справі було проведено три незалежні судово-медичні експертизи, і кожна з них підтвердила: шкода здоров’ю пацієнтки безпосередньо пов’язана з некоректними діями лікаря. Зокрема, було допущено грубе порушення стандартів лікування. А саме: не знайдено терапевтичного положення нижньої щелепи, лікар перейшов до наступного етапу – фіксації постійних конструкцій, що й призвело до незворотних ускладнень. Усі експертизи визнають наявність прямого причинно-наслідкового зв’язку та кваліфікують шкоду як ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Окрім цього технічна експертиза мобільного телефону зафіксувала переписку з представниками клініки, що підтверджує ключові твердження потерпілої. А почеркознавче дослідження виявило факт підроблення фінансового додатку до договору: один з документів із підписом пацієнтки виявився фальшивим, що свідчить про можливу спробу штучно знизити суму оплачених послуг.
Пацієнт поза захистом: наслідки системної бездіяльності
Історія пані Олени не завершилася ані медично, ані юридично. Після невдалого «лікування» в клініці вона була змушена звертатися до інших фахівців для усунення дефектів, допущених під час первинного лікування. Відновлювальні процедури, повторна діагностика, аналізи, консультації – усе це здійснювалося за її рахунок, як і витрати на адвокатський супровід, експертизи, логістику та збір доказової бази.
Інакше кажучи, особа, яка заявила про правопорушення, фактично не отримала жодного інструменту захисту з боку держави. Навіть за наявності трьох комісійних судово-медичних експертиз, підтвердженої фальсифікації підпису, експертного дослідження листування та письмових ухвал суду – правоохоронна система не вжила ефективних заходів.
У цьому контексті справа пані Олени свідчить не стільки про конкретну лікарську помилку, скільки про системну кризу правозастосування у сфері медичних послуг. Громадяни, які постраждали від неналежної медичної допомоги, стикаються не лише з клінічними наслідками, а й з процесуальним вакуумом, у якому навіть базові гарантії справедливого розгляду залишаються формальністю.
Наявність коштів, часу й витривалості стає умовою доступу до елементарної правди. А відсутність будь-якої реакції з боку держави сигналізує: категорія осіб, що постраждали від медичної шкоди, на практиці не має ефективного механізму захисту. І що тривалість бездіяльності правоохоронних органів перетворюється на ще один чинник вторинної шкоди.
Проблема масштабніша, ніж здається
Справу, описану в цьому матеріалі, не можна вважати винятком або поодиноким епізодом. За останні рокиюридичну допомогу запитували десятки пацієнтів, які зіткнулися з аналогічними обставинами у сфері стоматології, пластичної хірургії, гінекології та естетичної медицини. У кожному з випадків спостерігався схожий алгоритм: ретельний збір доказів, проведення профільних експертиз, направлення адвокатських запитів і ініціювання слідчих дій. Проте найсерйозніша складність полягала не в доведенні самого факту порушення, а в необхідності активізувати правоохоронну систему, яка мала би діяти за власною ініціативою.
Питання, яке закономірно постає перед кожним потерпілим, полягає у наступному: якщо навіть у справі з підтвердженими експертними висновками, зафіксованими ознаками підроблення та офіційними судовими ухвалами слідство залишається бездіяльним, які саме обставини повинні скластися для того, щоб механізми захисту все ж почали працювати?
На тлі фактичного ігнорування обов’язків з боку органів досудового розслідування стає очевидним, що особи, які постраждали внаслідок неякісної медичної допомоги, залишаються без належного інструментарію правового захисту. Відсутність реагування держави на подібні ситуації трансформується у фактор вторинної шкоди, яка не менш травматична, ніж сама медична помилка.
Поки в описаній справі не оголошено жодної підозри, а розслідування триває шостий рік без істотного поступу, кожен громадянин, який звертається по медичну допомогу, залишається потенційно вразливим. У ситуації, коли система не здатна захистити одного пацієнта навіть за наявності повного пакета доказів, неможливо говорити про її спроможність ефективно реагувати у більш складних або менш документованих випадках.
