Матеріал підготований редакцією «Окремої Думки»
У сучасному медійному просторі інформація поширюється миттєво. Ім’я особи, щодо якої лише повідомлено про підозру, може за кілька хвилин опинитися у заголовках провідних онлайн-видань та стрічках соціальних мереж. У суспільства не вистачає терпіння чекати на рішення суду, і вирок часто формується ще до першого слухання. Усе це веде до одного — принцип презумпції невинуватості, гарантований Конституцією, дедалі більше стає декларацією на папері, а не реальністю.
Яскравим прикладом стала справа Руслана Ляпка, колишнього в.о. першого заступника голови правління ПАТ «Укртатнафта». У квітні 2024 року Бюро економічної безпеки повідомило про підозру посадовцю у фінансових махінаціях: умисне ухилення від сплати майже 1,6 млрд грн податків та розтрата майна товариства нафти-сирця. Ці цифри вражають, а масштаб збитків — понад 3,25 млрд грн — робить справу безумовно значущою для суспільства.
Однак медіа, публікуючи ім’я Ляпка ще до набрання обвинувальним вироком законної сили, порушили його немайнове право на використання імені. Колишній керівник звернувся до суду, і справа дійшла до Верховного Суду. Касаційний цивільний суд 10 вересня 2025 року ухвалив: публікувати ім’я особи, яка підозрюється або обвинувачується, можна лише після набрання вироком законної сили. Суд підкреслив, що це правило застосовується незалежно від публічного статусу особи та суспільного інтересу до інформації.
Це рішення стало сигналом не лише для медіа, а й для всього суспільства: справедливість починається з поваги до права людини на гідність і презумпцію невинуватості. Суд зауважив, що захист права на ім’я здійснюється шляхом видалення персональних даних із публікації, а не видалення матеріалу повністю, що дозволяє зберегти баланс між правом особи та свободою слова.
Суспільство сьогодні часто формує власні «вироки» раніше за суд. Підозрювані стають «винними» ще до початку слухань, а їхні долі та репутація руйнуються публічно. Тривалі судові процеси, а іноді виправдувальні вироки, не завжди повертають людині репутацію. Крім того, такі практики можуть призводити до серйозних наслідків для держави: програні справи у Європейському суді з прав людини, де фіксуються порушення статті 6 Конвенції, коштують державі як репутаційно, так і фінансово.
Журналісти відіграють ключову роль у формуванні громадської думки. Мета медіа — інформувати, а не засуджувати. Тому важливо пам’ятати: публікація імені підозрюваного до набрання вироком законної сили може мати непоправні наслідки, навіть якщо інформація точна і перевірена. Як підкреслив Верховний Суд, суспільний інтерес і статус публічної особи не скасовують права на презумпцію невинуватості та захист немайнових прав.
Для суспільства урок очевидний: не поспішати формувати власні вироки, не поширювати чутки як факти і не спекулювати на підозрах. Для журналістів — це нагадування про професійну відповідальність і важливість точності та обережності. Бо навіть точна інформація, представлена без контексту і без врахування прав підозрюваного, може стати засобом руйнування долі людини та підриву довіри до правової системи.
У добу миттєвої інформації і суспільної нетерплячості, презумпція невинуватості стає мірою цивілізованості. Вона не обмежує свободу слова, а забезпечує справедливий баланс: право знати — і право бути захищеним від передчасного осуду.
Суспільство і медіа разом формують правове середовище, і від обачності кожного залежить, чи залишиться довіра до судової системи міцною. Бо справедливість звучить не в стрічці новин, а у вироку, який набрав законної сили.
Джерела:
• Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.09.2025 у справі №757/19417/23(https://reyestr.court.gov.ua/Review/130158258)
• Конституція України, ст. 32, 62.
• Цивільний кодекс України, ст. 296.
• Рішення ЄСПЛ у справі «Фатуллаєв проти Азербайджану» (2010 р.).
• Публікації Бюро економічної безпеки України (2024).
