Інна Отрош
Кандидат юридичних наук, викривач професійних активістів
1. Ваша зустріч із представниками адміністрації Дональда Трампа в Мюнхені викликала значний резонанс. Можете розповісти про мету цієї зустрічі та які питання обговорювалися?
Я знаю, що ця інформація була висвітлена у публічному просторі. Наразі я можу повідомити лише те, що мною та колегою була надана уповноваженим органам адміністрації Трампа, зокрема Департаменту ефективності уряду США (DOGE), інформація щодо діяльності ряду українських громадських організацій, які брали участь у проведенні судової реформи (чи просто у втручанні у роботу суддів) та фінансувались USAID, в тому числі щодо фактів розтрати наданих коштів.
Інша інформація щодо цього питання буде викладена нами публічно дещо пізніше.
2. Як Ви ставитесь до своєї роботи в суддівстві? Що було для Вас найважливішим у цій кар’єрі?
Для мене завжди було і є найважливішим у роботі судді відповідальність та постійне професійне і особисте вдосконалення. Робота судді – це завжди творчий процес, який має супроводжуватись перманентним підвищенням кваліфікації та усвідомленням рівня відповідальності як за прийняте рішення, так і статус судді у цілому. При цьому, вдосконалення, насправді, має бути не лише професійним, але і особистим: це взаємопов’язані процеси. Це може бути вивчення філософії, мистецтвознавства, психології тощо. Наприклад, я останній рік відвідую курси філософії. Насправді, читання текстів Платона або схоласта Фоми Аквінського вдосконалює вміння мислити та вести дискурс, будувати логічні зв’язки, дає розуміння таких понять як «загальне благо», «справедливість».
Суддя повинен ідеально мотивувати своє рішення, а без логічного мислення – це неможливо. Так само це неможливо і без знання не лише теорії права, але і філософії права. Такі оціночні поняття як «рівність», «справедливість», «розумність», «розсудливий спостерігач» – нерідко застосовуються законодавцем та мають, перш за все, філософське підґрунтя.
3. Ваше рішення взяти участь у суддівській кар’єрі було свідомим, чи це сталося завдяки певним обставинам?
Моє рішення стати суддею було виваженим та свідомим. Я вчилась на відмінно і завжди була перфекціоністом у всьому, що стосувалось навчання та відповідальності. Ще тоді, виконуючи практичні завдання з цивільного та кримінального права (мої улюблені предмети), я на 20 сторінок зошиту розписувала мотивування при вирішенні задач. Я, насправді, – творча людина, яка любить дійти до суті речей та мислити в онтологічному дискурсі навіть при вирішенні простих завдань. І у мене завжди було відчуття підвищеної справедливості та вибагливе ставлення як до себе, так і до інших людей.
4. Які етичні питання в суддівстві ви вважаєте найактуальнішими?
Вважаю, що найбільшої уваги на разі заслуговують 2 моменти у питаннях суддівської етики. По-перше, це межі суддівського активізму і, по-друге, це право та одночасно обов’язок судді здійснювати захист своїх прав та гарантій суддівської незалежності.
Суддівський активізм може розумітись у 2 аспектах: 1) можливість зайняття суддею активної громадської позиції та 2) здійснення правосуддя, керуючись не тільки нормами закону, але і суспільною необхідністю (дехто каже – духом закону).
Законодавство встановлює певні обмеження щодо вираження активної громадської позиції суддею у порівнянні з іншими громадянами, зокрема, в контексті права на участь у мітингах, страйках, політичних акціях; можливості брати участь у політичних партіях тощо.
Логічно, що законодавець обмежує право судді займати активну громадянську позицію з метою гарантування учасникам процесу права на справедливий суд, який передбачає обов’язок судді здійснювати правосуддя незалежно, безсторонньо і неупереджено, проявляючи стриманість та поміркованість у висловленні своїх поглядів і думок.
Водночас, суддя може брати участь у суддівському самоврядуванні, утворювати громадські об’єднання та бути членом національних або міжнародних асоціацій, що мають на меті захист інтересів суддів та утвердження авторитету судової влади в суспільстві.
Кодекс суддівської етики також визначає, що у ситуаціях, коли незалежність та авторитет судової влади під загрозою, судді мають право виступати на їх захист як на національному, так і на міжнародному рівнях.
Отже, суддівський активізм у контексті прояву активної громадської позиції є законним та виправданим виключно у сфері захисту незалежності та авторитету судової влади.
Більше того, такого роду активізм, на мою думку, є не просто правом, а обов’язком кожного судді!
На разі ми усі є свідками незліченної кількості випадків, коли здійснюється підрив авторитету правосуддя, починаючи з публічної критики високопосадовцями роботи певного суду чи судді, – закінчуючи ігноруванням виконання рішення суду та просто ліквідацією суду, який заважає або не подобається.
Часто усе це відбувається з мовчазної згоди суддів, оскільки вони бояться говорити вголос про свої проблеми, хоча у питаннях захисту авторитету правосуддя суддя, на мою думку, зобов’язаний діяти активно. Адже, якщо суддя не може захистити свої права та права усієї суддівської спільноти, то як йому можна довіряти захист прав інших осіб, які звертаються до суду?!
Щодо другого аспекту суддівського активізму, а саме можливості здійснення правосуддя, керуючись не тільки нормами закону, але і суспільною необхідністю (або духом закону), слід вказати на таке.
Ми всі нещодавно були свідками процесів, коли суддям ставили у провину не порушення норм закону, а нерозуміння процесів, які відбуваються у державі та необхідність врахування суспільних інтересів та революційних настроїв. Я думаю всім зрозуміло, що мова йде про так званих «суддів Майдану». Це нонсенс, у демократичній державі покладати на суддів обов’язок діяти не відповідно до закону, а відповідно до так званого «революційного духу часу». Слід відмітити, що розуміння справедливості у кожного громадянина може бути своє. Хтось може виправдати такою справедливістю вбивство людини. Чим все це закінчується – ми всі прекрасно бачимо.
Тому суддя повинен слідувати нормам закону (Dura lex – sed lex), особливо коли це стосується порушення публічного порядку.
Водночас, не можна не погодитись, що закони не завжди можуть відповідати динамічному розвитку суспільних відносин. Суд може у виключних випадках керуватись загальними засадами (принципами) права, якщо неможливо застосувати аналогію закону і відповідно виникає необхідність застосувати аналогію права. Однак, такі випадки повинні мати належне обґрунтування.
5. Ваша діяльність у суддівській системі викликала певні сумніви через родинні зв’язки та майно. Як Ви коментуєте ці питання?
Моя професійна компетентність судді та доброчесність (зараз особливо популярний термін) ніколи не викликала ніяких сумнівів у осіб, які звертались до суду, та справи яких я розглядала. За час зайняття посади судді (з 2013 року і до 2024 року) щодо мене не здійснювалось жодного дисциплінарного провадження та я не набула жодного нерухомого або цінного рухомого майна. Це саме ті питання, які дійсно цікавлять громадян: 1) чи діє суддя відповідно до закону (тобто чи не порушує він норми, які мають наслідком притягнення до дисциплінарної відповідальності)? 2) чи не набув він за час суддівства майна, яке не відповідає його офіційним доходам, тобто чи не вбачається в його майновому стані та способі життя ознак отримання корупційних доходів?
Питання щодо мого майна та родинних зв’язків маніпулятивно викладались у публічному просторі так званими «професійними активістами», які мали на меті виключно дискредитацію та знищення моєї репутації як судді.
Ці сумнівної репутації особи та такої ж репутації члени ВККС та ВРП (за певним винятком), які як ми всі можемо спостерігати часто контролюються активістами, розуміючи, що не можуть знайти прогалин чи реальних помилок у моїй професійній діяльності, не придумали нічого кращого як звільнити мене з посади за – увага! – майно, набуте ДО зайняття посади судді. При цьому, до зайняття посади судді я навіть ніколи не перебувала на державній службі чи інших посадах, які мали б ризики отримання корупційних доходів.
Тобто, я була звичайним громадянином, якому було не заборонено отримувати будь-які подарунки від близьких осіб, та навіть сторонніх!!! У жодних уповноважених органів, в тому числі податкових, до мене не виникало жодних питань.
Треба відмітити, що закон не передбачає повноважень для ВККС та ВРП на здійснення такої перевірки та відповідно обов’язку для мене як судді пояснювати джерела отримання майна, набутого за період до зайняття посади судді, у процедурі оцінювання судді на ВІДПОВІДНІСТЬ посаді. Перевірка мого майнового стану до зайняття посади судді могла здійснюватись ВККС та ВРЮ виключно на момент мого призначення у 2013 році.
Водночас, коли я вже займала посаду судді протягом 11 років, зрозуміло, що я можу бути піддана будь-яким перевіркам мого майнового стану виключно за період перебування на посаді.
Це є логічним висновком, виходячи і з законодавства про запобігання корупції та мети проведення оцінювання на відповідність займаній посаді – визначення моєї відповідності певним критеріям САМЕ ЯК ДІЮЧОГО СУДДІ, а також відповідає принципу правової визначеності та належного врядування (якщо держава в особі уповноважених органів вже підтвердила мою відповідність посаді на момент призначення мене на посаду судді – то в майбутньому держава вже не може піддавати сумніву будь-які обставини, які були відомі на момент мого призначення та яким вже було надано оцінку).
Дійсно, відповідно до пункту 10 частини 7 статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний підтверджувати законність джерела походження майна у зв’язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання.
Вказана норма спрямована на виявлення можливих фактів вчинення корупційних діянь, в тому числі незаконного збагачення судді у зв’язку зі здійсненням ним професійної діяльності. Суддя є суб’єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».
Вказаний закон покладає на суддів обов’язок щодо подання декларацій, а також встановлює, що НАЗК здійснює їх повну перевірку, яка може проводитися у період здійснення суб’єктом декларування діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
Логічним є висновок щодо покладення на суддю як на потенційного суб’єкта можливих корупційних діянь обов’язку бути обізнаним про свої майнові інтереси та підтверджувати законність джерела походження майна, в тому числі подавати відповідні декларації. Вказаний обов’язок стосується періоду, коли особа займає посаду судді (та певного періоду після припинення діяльності), та спрямований на запобігання та своєчасне виявлення корупційних діянь. Тобто, у випадку придбання певного майна суддею у період його професійної діяльності останній повинен бути у змозі підтвердити законність джерел походження того обсягу доходів, які були витрачені на придбання відповідного майна.
Зі сторони компетентних органів – податкових та НАЗК до мене не було жодних претензій.
Щодо родинних зв’язків
Тема родинних зв’язків також була неодноразово викладена тими ж професійними активістами чи то у контексті того, що моїй кар’єрі сприяла моя мати, яка була головою Печерського суду міста Києва та членом Вищої ради юстиції до так званої «революції гідності», чи то для надання негативних конотацій самому факту мого родинного зв’язку з матір’ю.
Рівень моїх знань та компетентності підтверджується якістю відправлення правосуддя (в тому числі відсутністю дисциплінарних проваджень) та був встановлений ВККС у процедурі оцінювання відповідності займаній посаді у 2019 році, яке я успішно пройшла. При цьому, відмічу, що практичне завдання я склала з одним з найвищих балів по суду (друге місце).
Тобто момент впливу родинних зв’язків на призначення на посаду судді особи, яка «не тягне своїм інтелектуальним рівнем», ми виключаємо.
Про будь-які інші «недоліки», які могли б «приховати» мої родинні зв’язки з метою отримання посади судді, я від цих активістів не чула.
Намагання активістів тим чи іншим чином створити негативну репутацію моєї матері були пов’язані лише з вказівкою на те, що вона була членом ВРЮ та головою Печерського суду за часів В. Януковича. Самий цікавий момент – жодні органи не виявили будь-яких порушень зі сторони моєї матері під час її роботи. Я думаю всі розуміють наскільки масштабною була перевірка її роботи. Як не намагались – нічого не виявили, крім високого рівня професіоналізму, в тому числі організаційно-розпорядчого.
Слід наголосити, що вона була звільнена з посади виключно у зв’язку з так званою «люстрацією», якій була піддана у зв’язку із зайняттям посади члени ВРЮ, на яку її було обрано – увага – з’їздом суддів!! Тобто не Президент чи інший орган влади часів Януковича її призначив, а обрав найвищий орган суддівського самоврядування. Що взагалі після цього можна казати про незалежність суддів?!
Тому хочу підкреслити, що моя мати завжди була взірцем професійності та прикладом для мене у моїй роботі на посаді судді.
Водночас, відмічу, що ВККС разом з ГРД визначали одним з показників недоброчесності – сприяння суддівській кар’єрі родинних чи інших неформальних зв’язків. Цікавим є те, що наразі частина членів ВРП, члени сімей та близькі особи членів ВККС та ВРП беруть участь у конкурсах на зайняття посади судді (в тому числі до апеляційного суду). Чи не виникає у цих членів когнітивного дисонансу у зв’язку з цим?
6. Відомо, що Ви неодноразово відвідували окупований Крим після 2014 року. Як ви можете пояснити ці поїздки в контексті вашої суддівської етики та ситуації в країні?
Дійсно, я відвідувала територію тимчасово окупованої АРК у період з 2014 до 2019 та такі поїздки стали однією з підстав мого звільнення у незаконній процедурі пленарного розгляду ВККС.
Члена ВККС та ВРП я надавала пояснення щодо відвідування території АРК виключно у зв’язку з потребою у спілкуванні з близькою особою – зі своєю матір’ю, яка на той момент тимчасово мешкала на території АРК, яка є складовою частиною території України.
Закон надавав позитивне право усім громадянам України на вільний та безперешкодний в’їзд на тимчасово окуповану територію. Крім того, право на вільне пересування територією держави гарантоване і ст. 2 протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Дозвіл закону на безперешкодний в’їзд на територію АРК не може одночасно існувати із покладенням на особу негативних наслідків у вигляді звільнення з посади (позбавлення доступу до професії є втручанням у право на приватне життя) у зв’язку з реалізацією такого законного права (трактуючи такі дії як порушення етики), так як фактично держава (в особі ВККС, ВРП) створює перешкоди у реалізації конвенційного та конституційного права на свободу пересування.
Такі поїздки стосувались виключно реалізації мого права на приватне та сімейне життя та здійснювались у період відпустки. Дана інформація, крім того, є персональними даними, права на отримання яких ВККС відповідно до закону не має. У жодних компетентних правоохоронних органів України не виникало питань щодо мене у зв’язку з поїздками до АРК. Я ніколи жодним чином не підтримувала агресивну політику РФ та не підтримувала спілкування з жодними іншими особами на території АРК, крім своєї матері. Крім того, я не мала доступу до державної таємниці та не володіла будь-якою цінною інформацією більше, ніж будь-який інший звичайний громадянин. Тому усі ці факти при оцінці їх у сукупності спростовують будь-які домисли щодо можливої підтримки мною агресивних дій РФ та, ба більше, мого можливого вербування. Це взагалі смішно.
Крім того, ця інформація є конфіденційною та ніколи б не стала публічно відомою, якби не незаконні дії ВККС та ВРП. Саме останні разом з ГРД (члени якої так само незаконним шляхом отримали та використали ці дані) фактично надали публічності конфіденційній інформації щодо мого приватного життя, при чому саме у негативному світлі, і, як наслідок, саме ці органи завдають шкоди авторитету правосуддя.
7. Чи плануєте Ви повернутися до юридичної діяльності після вашого звільнення? Якщо так, то в якій формі?
Я планую поновитись на посаді судді. Наразі оскаржую безпрецедентні рішення ВККС та ВРП щодо звільнення мене з посади. Я нагадаю те, що уже неодноразово повідомляла у публічному просторі, ВККС провела щодо мене незаконну процедуру оцінювання, а ВРП – звільнила за наслідками цієї незаконної процедури.
ВП ВС у рішенні від 13.06.2024 у справі № 9901/198/20 виклала чіткий правовий висновок щодо незаконності проведення ВККС пленарного розгляду оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Незважаючи на це, ВРП 10.10.2024 після цього рішення ВП ВС звільняє мене з посади, вказуючи у своєму рішенні, що ВП ВС не мотивувала своє рішення!
Ви уявіть собі: ВРП пише у своєму рішенні, що ВП ВС не мотивувала своє рішення!! Це сміливо можна назвати одним з результатів судової реформи.
Більше того, ВККС і наразі продовжує незаконну процедуру оцінювання у пленарному складі щодо інших суддів, вказуючи, що рішення по судді В. Усатому є індивідуальним.
Уявіть собі, рівень знання права не дає членам ВККС та ВРП можливості вирішити елементарну задачу – що кожне рішення суду, по суті, є індивідуальним, оскільки особа звертається за захистом свого порушеного права, однак це не виключає можливості викладення ВС обов’язкового правового висновку щодо застосування норми права.
Цікавим моментом є те, що ВРП у 2021 році внесла подання про моє призначення Президенту України, вказавши у цьому рішенні, що я відповідаю критеріям доброчесності, компетентності та професійної етики.
Захищаючи свої права, я звернулась до Верховного Суду з позовом до Президента України щодо зобов’язання видати указ (який до моменту мого звільнення не видавався вже як 3 роки, хоча за законом гарант має підписати указ протягом місяця). ВП ВС 30.05.2024 визнала протиправною бездіяльність Президента та зобов’язала його розглянути подання ВРП.
Законом не передбачено можливості та механізму відкликання подання ВРП, внесеного Президенту. Маючи правомірні очікування на призначення на посаду, чекаючи указу гаранта, я отримую якесь космічне рішення ВРП про моє звільнення.
Далі коментувати навіть немає необхідності. Чекаємо на рішення ВС!
8. Як змінилися Ваші погляди на суддівську діяльність після звільнення?
Після звільнення я як ніколи відчула себе справжньою суддею! Суддя, перш за все, повинен вміти захищати свої права та відстоювати гарантії незалежності. У мене уже 3-й процес у Верховному Суді, і жодного разу я не користувалась послугами адвоката. Ще два успішні процеси були в окружному адміністративному суді щодо стягнення недоплаченої суддівської винагороди (так звані «ковідні» та «щодо незаконно встановленого розміру прожиткового мінімуму для суддів»). Я впевнено йду до своєї мети та вірю у перемогу здорового ґлузду та справедливості. А як інакше?
9. Чи вважаєте Ви, що судова система в Україні потребує змін? Якщо так, то яких саме? Що, на Вашу думку, потрібно зробити для того, щоб судді в Україні могли працювати без політичного тиску?
Я вважаю, що суддів треба залишити, нарешті, у спокої. Перманентне оцінювання суддів (з 2016 року), в тому числі ускладнення цієї процедури з кожним роком, не дивлячись на те, що вона повинна бути однакова, швидка та чітко визначена законом для всіх суддів, призводить до тримання суддів у стані постійного психологічного тиску та створює можливість маніпулювання суддями для інших державних органів чи активістів.
Треба, нарешті, зрозуміти, що контроль за діяльністю суддів забезпечується достатньою кількістю визначених законом механізмів та органів – дисциплінарна відповідальність (ВРП), обов’язок щодо подання декларацій доброчесності та родинних зв’язків (контроль здійснює ВККС та ВРП), обов’язок щодо подання декларацій/повідомлень про істотні зміни майнового стану, та їх перевірка НАЗК, право НАЗК на здійснення моніторингу способу життя судді тощо.
Є відомий усім принцип економії або принцип простоти (так звана «бритва Оккама»), який передбачає необхідність відкинути усі зайві дії/механізми, якщо пояснити/врегулювати ситуацію можна завдяки уже існуючим більш простим механізмам.
Таким чином, достатність законодавчих механізмів контролю за суддями виключає потребу у встановленні додаткових механізмів контролю (наприклад, оцінювання).
У іншому випадку – виникає ризик порушення гарантій незалежності та ризик тиску на суддів.
Не новиною уже є випадки закликів активістів, ГРД та навіть посадових осіб державних органів щодо проведення повторного оцінювання суддів (наприклад, суддів ВС у зв’язку із винесенням усім відомого рішення у справі судді В. Усатого).
Тобто, усе це створює механізм маніпулювання з метою контролю над суддями.
Змін потребують, у першу чергу, не суд і не судді, а органи, які формують суддівський корпус та які повинні забезпечувати незалежність судової влади, та члени яких, на сьогодні, зловживають своїми повноваженнями – ВККС та ВРП.
Змін потребує правова свідомість народних депутатів/посадових осіб Офісу Президента, які повинні припинити експерименти із судовою владою на догоду власним інтересам або інтересам різних іноземних інституцій та громадських організацій, які фінансуються іноземними донорами.
Основні зміни, які є необхідними: виховання поваги у громадян до авторитету судової влади, в першу чергу у публічних осіб; створення механізму відбору (за участі виключно громадян України) членів ВККС та ВРП, які мають авторитет серед суддів та не пов’язані з тими чи іншими «професійними активістами»; створення механізму відкликання з’їздом суддів членів ВККС та ВРП, які проявили некомпетентність чи зловживання повноваженнями; встановлення кримінальної відповідальності посадових осіб державних органів за заклики щодо ліквідації/реорганізації судів чи проведення оцінювання/звільнення суддів у порядку, який не передбачений Конституцією та Законом «Про судоустрій і статус суддів».
10. Як Ви оцінюєте реформу судової системи, зокрема ініціативи щодо очищення суддівського корпусу?
Я не буду заперечувати той факт, що серед суддівського корпусу є судді, які займають не своє місце. Водночас, те саме можна сказати і про будь-який інший орган влади, починаючи з влади на місцях та закінчуючи Офісом Президента. Відсоток осіб, які є непрофесійними або корупціонерами, є плюс мінус однаковим у всіх сферах публічної влади. Звичайно, там де більша дискреція або недостатнє правове регулювання – там завжди більша можливість маніпулювання та корупції.
Однак, судова система в нас уже невпинно реформується уже як 10 років, відчуваючи на собі «експерименти, яких не знав навіть Габон» (висловлюючись словами народного депутата України Дениса Маслова).
Моя оцінка судової реформи була викладена у нещодавній публікації «Чи була судова реформа в Україні успішною до припинення фінансування USAID?» на сайті Судово-юридичної газети https://sud.ua/uk/news/blog/323146-byla-li-sudebnaya-reforma-v-ukraine-uspeshnoy-do-prekrascheniya-finansirovaniya-usaid
Серед позитивних результатів я відмітила вдосконалення антикорупційного законодавства та запровадження електронного суду.
А ось щодо інших результатів я зазначила наступне:
1) остаточне знищення авторитету судової влади, і, в першу чергу, завдяки цілеспрямованої політики органів державної влади – починаючи з публічної критики високопосадовцями роботи певного суду чи судді, закінчуючи ігноруванням виконання рішення суду та просто ліквідацією суду, який заважає або не подобається (наприклад, ліквідація Верховного Суду України та ОАСК);
2) величезна кількість вакансій у судах (як на посаду суддів, так і працівників апарату) і, як наслідок, величезне навантаження на суддю та відсутність розумних строків розгляду справ та порушення права громадян на розумні строки розгляду справи;
3) непідписання Президентом України указів щодо призначення суддів у визначений законом місячний строк (хтось чекав 3 роки, а хтось вже 6 років перебуває у стані очікування);
4) публічний дискримінаційний підхід посадових осіб Офісу Президента України (та відповідно самого гаранта) щодо підписання указів про призначення суддів в залежності від складу ВККС та ВРП, які проводили оцінювання та вносили подання (так звані «кошики І. Мудрої»);
5) перманентні незаконні обмеження розміру суддівської винагороди та ігнорування при цьому рішень Конституційного Суду України (спочатку «ковідні», потім – встановлення окремого розміру прожиткового мінімуму для суддів, відмінного від такого для всіх інших громадян);
6) неналежне фінансування роботи апарати суду та матеріально-технічного забезпечення роботи суду у цілому;
7) проведення безкінечного оцінювання суддів вже понад 9 років: при цьому, законодавець постійно вносить зміни до процедури оцінювання, що призводить до дискримінаційного підходу в оцінюванні суддів (це те оцінювання, яке, на думку європейських інституцій, має бути одноразове, швидке та за чітко визначеною процедурою);
8) надмірно тривале проведення ВККС конкурсів на зайняття посади судді, зокрема, у зв’язку з невмінням налагодити сталу роботу комісії та «заграванням» з членами ГРД, яким надають нерозумні строки для надання висновків або право надавати по 2-3 нових висновки, що взагалі непередбачено законом (і які то виходять з процедури оцінюванням, то погрожують виходом, як діти, яким не подобаються правила гри);
9) введення до законодавства у сфері оцінювання суддів значної кількості оціночних понять (наприклад, «доброчесність»), що має наслідком численні маніпулювання членами ВККС та ВРП в силу низького рівня правової культури, а, іноді, і свідомого прагнення до контрпродуктивної діяльності та бажання «покарати» певних суддів, або, навпаки, «врятувати»;
10) створення корупційних ризиків (конфліктів інтересів) для членів ВККС та ВРП, які за законом мають право брати участь у конкурсних процедурах, які вони самі і проводять (всім відомо, зокрема, і про членів сімей/близьких осіб членів ВККС та ВРП, які успішно проходять конкурси на посади судді, при цьому визнаються доброчесними за тими показниками, за якими інші кандидати вважаються недоброчесними).
11. Як Ви оцінюєте вплив зовнішніх факторів на суддівську незалежність в Україні?
Крім вище названих негативних наслідків судової реформи, які одночасно і являють собою зовнішні фактори, які негативно впливають на незалежність судової влади, слід звернути окрему увагу на осіб та органи державної влади, які беруть участь у формуванні суддівського корпусу та повинні забезпечувати незалежність судової влади.
Окремої уваги заслуговує активна участь іноземців у відборі членів ВККС, ВРП, суддів Конституційного Суду та ВАКСу.
У розсудливого спостерігача-патріота України взагалі виникне питання: чи не втрачає держава внутрішній суверенітет, коли дозволяє іноземним громадянам формувати органи державної влади України, тим паче, судові? Кому будуть реальні підзвітні та підконтрольні органи системи правосуддя України, коли їх відбір здійснюють іноземці, які, до того ж, мають право вирішального голосу?
Чи немає тут загрози національній безпеці та економічному добробуту України (особливо коли це відбувається під час воєнного стану)?
Не можна залишити поза увагою і поважних членів Громадської ради доброчесності, яка є активним учасником процедури оцінювання суддів. Особи із сумнівною репутацією, які відбираються з громадських організацій (в тому числі, Фундації DEJURE, ЦПК), що фінансуються іноземними урядами та іноземними приватними фондами, отримали реальну влади у формуванні суддівського корпусу.
Ні для кого не секрет, що термін «громадський активіст» вже давно втратив своє первинне значення, а саме, що такою особою є той, хто працює заради суспільного блага на безоплатній основі у вільний від основної роботи час. Аналіз численних публікацій цих активістів дає підстави для висновку про здійснення ними активного маніпулювання суспільною думкою з метою імітації бурхливої діяльності для отримання коштів донорів.
Одні з цих активістів збагачуються на відпрацюванні грантових коштів шляхом написання десятків-сотень дисциплінарних скарг на суддів (не маючи жодного відношення до конкретних справ, які розглядались такими суддями), інші – за рахунок грантових коштів капіталізують свій вплив в «експертному» середовищі (наприклад, шляхом отримання «винагороди» за публікацію або замовчування певної інформації щодо тих чи інших осіб).
Також варто згадати нещодавні заклики «доброчесних» членів ГРД, Фундації DEJURE, ЦПК щодо ігнорування рішення ВП ВС (від 13.06.2024 у справі № 9901/198/20; справа судді В. Усатого) і здійснення прямого тиску на членів ВККС, ВРП та навіть сам Верховний Суд (суддів якого активісти закликали оцінити заново, так як їм не сподобалось рішення ВП ВС).
Серед інших органів та осіб, які посягають на суддівську незалежність, слід відмітити членів нинішнього складу ВККС та ВРП (за деякими винятками).
Коли я проходила незаконну процедуру оцінювання пленарним складом ВККС, цей орган очолював Р. Ігнатов, щодо якого Службою зовнішньої розвідки була надана згодом інформація щодо наявності у нього громадянства РФ. І ця особа при цьому голосувала за визнання мене недоброчесною за здійснення поїздок до АРК у сімейних справах.
Ще один «доброчесний» член ВККС С. Чумак (його дружина, яка нещодавно успішно пройшла конкурс та стала суддею) придбає квартиру у 2015 році у місті Дніпро вартістю 6500 дол. США, що мінімум в 5 разів менше за ринкову вартість, та при цьому голосує за невідповідність інших суддів займаній посаді у зв’язку з придбанням ними майна за ціною, яка у 1,5 раза менша, за ринкову.
А інший член ВККС В. Луганський отримує доплати до суддівської винагороди за науковий ступінь, при цьому не маючи диплому про науковий ступінь встановленого зразка, що, однак, не заважає йому голосувати за невідповідність посаді суддів у зв’язку з академічною недоброчесністю.
Варто також згадати про «доброчесних» членів ВРП, які вдаються у своїх публікаціях до таких термінів як «денацифікований суддя» (О. Кваша та Р. Маселко), або звільняють суддю з посади за наслідком незаконного оцінювання судді пленарним складом ВККС усупереч правовому висновку ВП ВС, посилаючись на те, що «ВП ВС не мотивувала» (!) своє рішення. Ці ж самі доброчесні члени ВРП приймають рішення про затвердження Єдиних показників доброчесності, встановлюючи для себе (у пункті 10 розділу ІІ Єдиних показників) непередбачену законом презумпцію доброчесності довічно для всіх конкурсних процедур у майбутньому (а члени ВРП, які наразі приймають участь у конкурсі на посаду судді апеляційного суду, – відповідно отримують непередбачену законом перевагу шляхом використання своїх службових повноважень). Чи такі діяння не містять ознаки корупції?
12. Які, на Ваш погляд, головні виклики сьогодні стоять перед українським правосуддям?
Виклик, насправді, один – судді повинні виконувати свої обов’язки у відповідності до закону, та одночасно активно відстоювати гарантії своєї незалежності у випадку посягання на них зі сторони тих чи інших органів та посадових осіб.
На сьогодні, першочерговим завданням є припинення 10-ти річного знущання над суддями та усунення негативних наслідків експериментів над судовою системою, які отримали назву «судова реформа».
