Олександр Романов
Адвокат АО «Клочков та партнери»
Автори:
Олександр Романов, адвокат АО «Клочков та партнери»,
Олександр Сергієнко, адвокат, член Комітету захисту прав адвокатів і гарантій адвокатської діяльності НААУ
07.11.2024 року набуло статусу остаточного рішення ЄСПЛ у справі «Сергієнко проти України» по справі №72678/16.
Предметом оскарження до ЄСПЛ став факт незаконного затримання Заявника 27.09.2016 року співробітниками НАБУ, жорстоке поводження та спричинення тілесних ушкоджень Заявнику, нелюдське і таке, що принижує гідність відношення до затриманого, неефективність та небезсторонність розслідування даного інциденту і, як результат, не притягнення винних до відповідальності.
Згідно вказаного рішення, Суд визнав порушення Державою-відповідачем ст. 3 Конвенції в процесуальному і матеріальному аспектах.
…15. Насамперед Суд зазначає, що Уряд не надав копії постанови слідчого НАБУ про закриття кримінального провадження за фактом стверджуваного жорстокого поводження із заявником. Тому Суд не може оцінити ефективність відповідного розслідування. Крім того, він зауважує, що розслідування стверджуваного жорстокого поводження працівників НАБУ проводилося тим же органом (тобто самим НАБУ; див. пункт 6). У зв’язку з цим Суд нагадує, що з метою проведення ефективного розслідування особи, відповідальні за його проведення, мають бути незалежними від осіб, щодо яких проводиться таке розслідування. Це означає не лише відсутність ієрархічного чи інституційного зв’язку, а й практичну незалежність (див. рішення у справі «Буїд проти Бельгії» [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункт 118, ЄСПЛ 2015). Суд вважає, що цей факт сам собою свідчить, що розслідування скарг заявника на жорстоке поводження не мало необхідного елементу незалежності, щоб відповідати вимогам статті 3 Конвенції, і цей аспект залишився б незмінним, навіть якби заявник оскаржив постанову слідчого НАБУ від 23 березня 2017 року, як пропонував Уряд (див. пункт 10)…
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі – Закону) виконанням рішень Європейського суду у справах щодо України є:
виплата відшкодування, присудженого Європейським судом;
вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, спрямованих на усунення конкретного порушення, визначеного в рішенні Європейського суду;
вжиття заходів загального характеру.
Згідно зі статтями 4-6 Закону протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного орган представництва готує та надсилає для опублікування в газеті “Урядовий кур’єр” стислий виклад Рішення українською мовою.
Протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва надсилає стислий виклад Рішення Стягувачу, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всім державним органам, посадовим особам та іншим суб’єктам, безпосередньо причетним до справи, за якою постановлено Рішення.
Відповідно до Постанови КМУ від 31 травня 2006 р. № 784 «Про заходи щодо реалізації Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” на Міністерство юстиції покладено функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини, координації виконання його рішень, а також інформування Комітету міністрів Ради Європи про хід виконання рішень Європейського суду з прав людини.
Тобто, вищенаведеними нормами національного законодавства України чітко врегульовано механізм виконання рішень ЄСПЛ.
З метою контролю за виконанням рішення ЄСПЛ у справі «Сергієнко проти України» (справа №72678/16В) адвокати Олександра Сергієнка звернулись до Міністерства юстиції України та інших органів із запитами на надання інформації щодо заходів, які вживались на виконання зазначеного рішення Суду (зокрема й щодо усунення порушення Державою-відповідачем ст. 3 Конвенції в процесуальному аспекті). В ході тривалого листування було зібрано та систематизовано інформацію щодо виконання зазначеного рішення Суду.
Дійсно, Міністерство юстиції України з метою забезпечення належного виконання рішення Суду скерувало на адресу Верховного Суду, Київського апеляційного суду, Солом’янського районного суду міста Києва, НАБУ, САП, ДБР листи, на підставі яких зазначеним органам державної влади необхідно було провести відповідні дії щодо вжиття заходів індивідуального характеру.
При цьому, Мінюст звертав увагу на характер порушень, зокрема, але не виключно ст.3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у зв’язку з жорстоким поводженням працівників правоохоронних органів під час затримання заявника та не проведенням ефективного розслідування у зв’язку з цим, встановлених рішенням ЄСПЛ. Одночасно, з метою звітування державою перед Комітетом міністрів Ради Європи, Міністерство юстиції України просило вищезазначені органи повідомити про результати його розгляду у строк до 20.12.2024 року.
Ключовим акцентом цієї публікації є саме реакція органів державної влади на вимогу Мінюсту про необхідність виконання рішення ЄСПЛ, яка наглядно демонструє всю суть української системи органів державної влади.
Судова гілка влади
Верховний Суд на звернення Мінюсту щодо виконання рішення ЄСПЛ зазначив, що висновки, викладенні в рішенні, доведено до відома суддів Верховного Суду та проінформував суди апеляційної інстанції щодо виконання рішення ЄСПЛ у справі «Сергієнко проти України» з метою врахування судами положень Конвенції та дотримання практики ЄСПЛ під час здійснення правосуддя.
Київський апеляційний суд, як і Солом’янський районний суд міста Києва зміст рішення ЄСПЛ довели до відома суддів.
Така відносно пасивна реакція судової ланки на звернення Мінюсту пов’язана з тим, що питання відносно діяльності органів національного судочинства, були пов’язані більше з встановленням ЄСПЛ порушенням з їх боку пункту 4 статті 5 Конвенції (надмірною тривалістю розгляду апеляційної скарги).
Більш цікавими, на наш погляд, є «позиції» відносно виконання рішення Суду з боку САП та НАБУ.
Антикорупційні правоохоронні структури
Спеціалізована антикорупційна прокуратура обмежилась реакцією у вигляді повідомлення Мінюсту про те, що висновки, які викладено в рішенні доведені до відома працівників САП для врахування в роботі для забезпечення належного та ефективного процесуального керівництва під час досудових розслідувань НАБУ. Власне на цьому все…
Такий формальний підхід САП щодо виконання цього рішення ЄСПЛ ймовірно носить суб’єктивний характер, зумовлений тією обставиною, що деякі детективи НАБУ, які були безпосередніми учасниками подій по відношенню до Заявника наразі є прокурорами цієї ж САП.
У свою чергу, директор НАБУ у питанні виконання рішення ЄСПЛ пішов далі всіх. Його розлога та дуже детальна відповідь Мінюсту зводиться фактично до звинувачень Уряду, Уповноваженої у справах Європейського суду у неналежному виконані своїх повноважень (Директор вважає, що Уповноважений мав звернутись до НАБУ за роз’ясненнями). При чому, на думку очільника НАБУ представник уряду не проінформував Суд про повноваження підрозділу внутрішнього контролю. Керівник ствердно зауважує про помилковість рішення, а «неактивна позиція Уповноваженої особи в Суді призвела до винесення найавторитетнішою європейською судовою інстанцією рішення, яке завдає шкоди репутації НАБУ». Ну і звісно, підстав для проведення службового розслідування Директор не знайшов.
Тобто, Національне бюро, як орган, який презентує себе як найбільш зразкова правоохоронна структура, з найвищими стандартами та креативними підходами у своїй діяльності, відкрито ставить під сумнів законність рішення найвищої міжнародної судової інституції з питань захисту прав людини. І це при тому, що порушення, встановлені у цьому рішенні зводяться саме до вчинення протиправних дій з боку детективів НАБУ.
Описана вище реакція судових та правоохоронних органів на необхідність виконання рішення ЄСПЛ навряд чи когось в Україні здивує.
На фоні низки гучних скандалів, які останнім часом піднімаються навколо антикорупційних органів, в тому числі їх окремих персонажів, дана ситуація не є чимось незвичним.
Однак, залишити поза увагою громадськості відкрите паплюження Закону – теж не варто. Суспільство повинно чітко усвідомлювати, що в активній боротьбі з корупцією, яка публічно демонструється останніми роками, є й інша «сторона медалі».
Боротьба з корупцією для низки відносно новостворених органів стала трендом, в ході якого ці органи забули про фундаментальні принципи кримінального права. І лише тоді, коли окремі персоналії, які вчора обіймали високі посади опиняються по «іншу сторону барикад», вони починають згадувати про Верховенство права та публічно заявляти про порушення своїх прав з боку ти же органів, на які буквально вчора працювали.
Все має свій початок та своє завершення. Ще ніхто із чиновників будь якої гілки влади не залишився на своїй посаді вічно. Єдине що варто пам’ятати, перебуваючи на «високій» посаді – система не жаліє нікого…
