Матеріал підготований редакцією «Окремої Думки»
28 серпня 2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення, яке сколихнуло правову
та політичну систему держави: указ Президента про призначення Артема Ситника
директором НАБУ був визнаний неконституційним. Це рішення не означало автоматичного
звільнення Ситника, однак поставило під сумнів легітимність його повноважень на майбутнє
та загалом — правову основу функціонування Національного антикорупційного бюро.
КСУ мотивував своє рішення тим, що в Конституції України не передбачено право
Президента призначати директора НАБУ. Хоча відповідні повноваження закріплені у Законі
“Про Національне антикорупційне бюро України”, Конституційний Суд поставив закон
нижче Основного Закону, що спричинило юридичну колізію. Уряд, парламент, міжнародні
партнери й експертне середовище розкритикували це рішення як політично вмотивоване та
загрозливе для незалежності антикорупційної інфраструктури держави.
Вплив на антикорупційну систему
У відповідь на рішення КСУ в Україні розпочалася законодавча дискусія. Верховна Рада
зареєструвала понад два десятки законопроєктів, які мали на меті врегулювати повноваження
щодо призначення керівників НАБУ та ДБР. Серед них — законопроєкти №4025, №4211,
№4437 та №5070, які пропонували різні варіанти: від надання повноважень Кабінету
Міністрів до закріплення процедур призначення через конкурс із погодженням парламенту.
Про ключові зміни йдеться в законопроєкті №5133, поданий 234 народними депутатами. Він
передбачає внесення змін до Конституції, згідно з якими Президент України призначає
директорів НАБУ та ДБР лише за згодою парламенту. Законопроект скеровано до
Конституційного Суду ще в 2021 році для оцінки відповідності статтям 157 та 158
Конституції України. Станом на зараз, про висновки не йдеться.
Політичні ризики та міжнародні наслідки
Ці законодавчі ініціативи викликали гостру дискусію. З одного боку — необхідність
відповідності Конституції, з іншого — загроза втрати незалежності НАБУ в разі прямого
підпорядкування уряду. Проблема полягала в тому, що внесення змін до Основного Закону
— процес тривалий і політично складний, а неврегульованість цього питання ставила під
загрозу весь формат співпраці України з ЄС та МВФ, для яких незалежність НАБУ була
ключовою умовою.
Незважаючи на кризу, система не зламалася. Артем Ситник завершив свою каденцію у 2023
році. За результатами відкритого конкурсу новим директором НАБУ було призначено
Семена Кривоноса. Це частково стабілізувало ситуацію, однак питання повноважень
Президента щодо призначення керівництва антикорупційних органів залишається відкритим.
Чого чекати далі
На сьогодні Україна опинилася в ситуації, коли функціонування важливих правоохоронних
структур забезпечується не стільки на основі стабільної правової рамки, скільки на підставі
політичного компромісу й тимчасових рішень. Повноцінна реформа потребує ухвалення змін
до Конституції, які б остаточно визначили статус НАБУ та ДБР. А також розмежували
принципи призначення керівництва до правоохоронних і антикорупційних відомств загалом.
Таким чином, рішення КСУ 2020 року стало точкою запуску не тільки кризи, а й нового
етапу формування ставлення до антикорупційних органів. І те, як держава вийде з цієї
ситуації, покаже, чи справді вона готова до верховенства права та системних змін.
