адвокат, к.ю.н.
Як ми бачимо, значна кількість рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) стосується України, що пов’язано з актуальністю проблеми порушень прав людини в нашій державі. А виконання рішень ЄСПЛ в Україні є одним з найскладніших завдань на сьогодні.
Виконання судових рішень прийнятих навіть в Україні традиційно залишалося системною проблемою. Незважаючи на законодавчі гарантії обов’язковості судових рішень, на практиці їх реалізація часто супроводжується затягуванням процедур, формальним підходом державних органів та відсутністю ефективного контролю за виконанням. Особливо гостро ця проблема проявляється у справах, пов’язаних із порушенням прав людини, де відсутність реального виконання судових рішень фактично нівелює право особи на справедливий суд та ефективний засіб юридичного захисту.
Тому актуальність питання зумовлена не стільки самим рішенням ЄСПЛ, скільки саме його неналежним виконанням в Україні. Кожне рішення ЄСПЛ складається не лише з вимоги про виплату компенсації постраждалій стороні, але й з інших індивідуальних заходів, які необхідно вжити. Без виконання цих заходів рішення вважається виконаним не повністю, що може призвести до звернення до Комітету міністрів Ради Європи або навіть повторного розгляду у самому ЄСПЛ.
Наприклад, у справі про порушення прав людини, пов’язані з колишнім головою ДФС Романом Насіровим, наскільки мені відомо, вже було прийнято понад три рішення ЄСПЛ, але які фактично не виконані.
Із останнього, аналогічна ситуація склалася у справі екс-судді Тандира. ЄСПЛ встановив порушення тримання його під вартою без визначення застави та необхідність її призначення. Однак український суд вийшов за формальні рамки рішення ЄСПЛ та призначив непомірну заставу, тим самим одразу створивши нове порушення статті 5 Конвенції. Розмір застави має визначатися так, щоб її внесення було реальним та посильним.
Проблеми виконання стосуються й інших справ. На жаль, не оминула ця проблема й мого рішення у справі “Сергієнко проти України”. Вже минуло більше 1 року, з 7 листопада 2024 року. Рішення досі повністю не виконано. У моєму випадку судді та прокурори трактують виконання рішення лише в контексті встановленої судом виплати великої суми компенсації.
Але компенсація є лише як спосіб часткового відшкодування шкоди людині. Основна мета та суть будь-якого рішення ЄСПЛ полягає в іншому:
1. Запобігання порушенням прав людини в майбутньому шляхом вжиття заходів загального характеру.
2. Відновлення особи, чиї права були порушені, у її первісний (до порушення) стан.
А це можливе лише шляхом вживання додаткових заходів індивідуального характеру, спрямованих на усунення конкретного порушення, визначеного в рішенні Європейського суду.
Відповідно, якщо розглядати виконання рішення лише як виплату відшкодування, присудженого Європейським судом, це позбавляє рішення його головного сенсу.
Загальний принцип виконання рішень ЄСПЛ:
Повне відновлення порушених прав людини вимагає низки заходів, спрямованих на повернення людини у належний (первісний) стан. За дотриманням цих заходів постійно стежить та моніторить їх виконання Комітет міністрів Ради Європи.
Конкретні заходи, які не були виконані у моєму випадку:
У моїй справі ЄСПЛ встановив кілька обов’язкових до виконання заходів. Ключові з них, які досі не виконані:
– Відновлення кримінального провадження щодо тортур (катувань), які були застосовані до мене правоохоронними органами, проведення швидкого, незалежного та активного розслідування та передачі справи до суду. Однак за 1 рік вдалося лише формально відновити розслідування справи завдяки моїй активній позиції та адвокатам («Клочков та партнери»). Як я неодноразово вже наголошував, оскільки одним із керівників розслідування на момент подій був діючи керівник САП – Олександр Клименко, справа фактично не розслідується.
– Усунення порушень, допущених при обранні запобіжного заходу. ЄСПЛ встановив порушення моїх прав при обранні запобіжного заходу. Це спричинило необхідність перегляду обраного щодо мене запобіжного заходу. Однак цей запобіжний захід діє досі, хоча він мав бути скасований згідно рішення. На жаль, рішення ЄСПЛ не вплинуло на скасування запобіжного заходу взагалі, хоча такі порушення мали б призвести навіть до закриття всього кримінального провадження через грубі порушення прав людини та “плоди отруєного дерева”.
Фактично ці два ключові пункти не виконані. Мені довелося понад рік разом з адвокатами демонструвати судам їх бездіяльність, але судді так і не взяли це до уваги.
Саме тому я був змушений звернутися до Комітету міністрів Ради Європи зі скаргою на невиконання рішення, оскільки національні органи, які були зобов’язані його виконати, цього не роблять.
Як на практиці виглядає процес звернення до Комітету міністрів Ради Європи у випадках невиконання рішень.
Відповідна Договірна Держава зобов’язана не лише виплатити заявнику присуджену справедливу сатисфакцію, але й вжити заходів індивідуального і, за необхідності, загального характеру у рамках національної правової системи з метою покласти край порушенню, встановленому Судом, й усунути його наслідки. Вирішальне значення має те, чи сумісні заходи, вжиті Державою-відповідачем, з висновками та духом рішення Суду.
Остаточне рішення Суду передається Комітету міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням.
Отже, у випадку, якщо заявник вважає, що винесене на його користь рішення ЄСПЛ не виконується чи не виконується належним чином (в повному обсязі), то йому слід звертатися з відповідною скаргою на це саме до Комітету міністрів Ради Європи, повноваженням якого є здійснення контролю за виконанням рішень ЄСПЛ.
Саме Комітет міністрів повинен оцінити результати вжиття заходів індивідуального та загального характеру.
Які конкретні законодавчі або організаційні перешкоди заважають Україні виконувати рішення ЄСПЛ у повному обсязі?
Формальний підхід державних органів – виконання рішень ЄСПЛ часто зводиться до виплати компенсації без усунення причин порушення та без вжиття індивідуальних чи загальних заходів.
Недостатній контроль за виконанням рішень – відсутні ефективні внутрішні механізми відповідальності посадових осіб за невиконання рішень ЄСПЛ.
Недосконалість координації між державними органами – відсутній чіткий механізм взаємодії між судами, правоохоронними органами та органами виконавчої влади щодо виконання рішень ЄСПЛ.
Відсутність реальних важелів впливу у випадку невиконання.
Наприклад, слід зазначити роль Міністерства юстиції України (Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини), яке є уповноваженим органом, що координує виконання рішень ЄСПЛ, і активно бере участь у цьому процесі. Вони неодноразово підтверджували необхідність виконання мого рішення як щодо зміни запобіжного заходу, так і щодо розслідування тортур в своїх листах. Однак, окрім знаходження питання виконання рішення на їх особливому контролі, ситуація суттєво так і не змінилася.
Як саме невиконання рішення ЄСПЛ вплинуло на моє життя та процес розслідування?
Невиконання рішення Європейського суду з прав людини продовжує мати для мене серйозні та болісні наслідки, які відчуваються щодня як у моєму особистому житті, так і в правовому становищі.
Попри встановлені Європейським судом порушення моїх фундаментальних прав, кримінальна справа в який я був лише адвокатом підзахисного досі не закрита, запобіжний захід відносно мене у вигляді застави, яка складає майже максимальний розмір визначений загальними нормами КПК України продовжує діяти вже майже 10 років.
Це постійно обмежує мою свободу, змушує жити в стані невизначеності та страху за майбутнє. Я не можу повноцінно планувати своє життя, працювати та розвиватися професійно. Це також суттєво впливає на мою репутацію, соціальні зв’язки та сімейне життя, створюючи постійний психологічний тиск і відчуття несправедливості.
Особливо болючим є те, що ефективне та незалежне розслідування жорстокого поводження щодо мене, на необхідності якого прямо наголосив Європейський суд, фактично не проводиться. Незважаючи на формальне відкриття кримінальних проваджень, жодних реальних слідчих дій не здійснюється, винні особи не притягнуті до відповідальності. Це створює відчуття повної безкарності та демонструє мою беззахисність перед зловживаннями з боку державних органів.
Відсутність реального виконання рішення ЄСПЛ змушує мене роками продовжувати боротьбу за елементарне відновлення своїх прав і людської гідності. Я залишаюся у становищі особи, щодо якої міжнародний суд офіційно визнав порушення прав, однак на національному рівні ці порушення так і не були усунуті.
Для мене це не лише юридичне питання, а питання гідності, безпеки та можливості жити нормальним життям без постійного тиску та не справедливості.
Які конкретні дії або бездіяльність українських судів або правоохоронців можна вважати прямим порушенням рішення ЄСПЛ?
Наприклад, в ухвалі від 8 жовтня 2025 року Великої Палати Верховного Суду щодо мене: «…У вказаному рішенні Європейського суду не йдеться про необхідність вжиття будь-яких інших, ніж виплата коштів, заходів індивідуального характеру».
В даному випадку Верховних Суд, як суд найвищої інстанції в Україні не розуміє суть рішень ЄСПЛ, необхідність їх виконання. Така ситуація створює справжню прірву між національними судами, на чолі з Верховним Судом та міжнародними зобов’язаннями України.
3 січня 2025 року Вищий антикорупційний суд також не взяв до уваги рішення ЄСПЛ при скасуванні застави щодо мене та зазначив наступне: «Встановлені Європейським судом з прав людини у справі «Сергієнко проти України» порушення стосувалися саме жорстокого поводження з заявником з боку службових осіб правоохоронного органу та тривалості розгляду апеляційним судом скарги на судове рішення суду першої інстанції про його незаконне затримання, а не повноти чи законності самого судового рішення про застосування запобіжного заходу чи права на справедливий суд під час розгляду питання про застосування до нього запобіжного заходу.».
Тобто, на думку Вищого антикорупційного суду, хоча він визнає наявність заходів індивідуального характеру в моєму рішенні, але встановлення факту порушення прав людини під час обрання запобіжного заходу не може бути підставою для його подальшого перегляду та зміни застави.
Ще 10 грудня 2024 року моїми адвокатами було подано до Солом’янського районного суду міста Києва три скарги на постанови детективів про закриття цих кримінальних проваджень для відновлення розслідувань. Лише більше, ніж через пів року (в червні 2025 року) дві з них були задоволені.
Але незалежне розслідування досі так і не почалося.
Це свідчить про недостатнє дотримання Україною міжнародних зобов’язань та ігнорування суті мого рішення ЄСПЛ у частині захисту прав людини.
Які реакції від державних органів або посадовців були на мою скаргу до Комітету міністрів Ради Європи?
Скарга до Комітету міністрів Ради Європи була подана мною лише нещодавно. Процедурно Комітет міністрів направить запит до відповідних державних органів України щодо стану виконання рішення ЄСПЛ, і лише після отримання цих відповідей можна буде оцінити позицію.
Які перспективи для зміни ситуації в Україні щодо виконання рішень ЄСПЛ я бачу у найближчі роки?
На жаль, наразі ситуація з виконанням рішень ЄСПЛ в Україні залишається проблемною. Незважаючи на формальні кроки з боку державних органів, реальних змін у практиці проведення ефективних і незалежних розслідувань та забезпеченні справедливого судового розгляду не відбулося.
Перспективи для зміни ситуації у найближчі роки залежать від кількох факторів:
1. Політична та інституційна воля держави – без реальної зацікавленості органів влади в належному виконанні рішень ЄСПЛ, системні проблеми залишатимуться.
2. Прозорість та незалежність розслідувань – створення умов для незалежного проведення слідчих дій без конфлікту інтересів є критично важливим для реального відновлення прав постраждалих.
3. Посилений контроль з боку Комітету міністрів Ради Європи – активне використання механізмів нагляду та вимога конкретних планів виконання рішень може стимулювати державні органи до дій.
За цих умов можна очікувати поступового покращення ситуації, хоча швидкі зміни малоймовірні без системного інформування працівників органів правосуддя та правоохоронних структур щодо необхідності розуміння, виконання та дотримання рішень ЄСПЛ, із одночасним запровадженням їх відповідальності за невиконання цих рішень та персональної відповідальності за порушення прав людини.
