Членкиня Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, кандидат юридичних наук, адвокат
25 листопада по 10 грудня у понад 180 країнах світу щорічно проводиться міжнародна кампанія «16 днів активізму проти гендерно зумовленого насильства». Кампанія розпочинається ланцюгом символічних дат, з Міжнародного дня боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок (25 листопада) та завершується Міжнародним днем прав людини (10 грудня). Таким чином невипадково обрані дати утворюють зв’язок між подоланням насильства задля забезпеченням основоположних прав і свобод людини.
Сама ініціатива кампанії «16 днів активізму» бере свій початок у 1991 році, коли Центр жіночого глобального лідерства (Center for Women’s GlobalLeadership) запропонував цю кампанію як спосіб мобілізувати міжнародні зусилля проти насильства щодо жінок і гендерного насильства загалом.
Кожен із 16 днів має тематичний акцент, який висвітлює окремі проблеми насильства того чи іншого виду чи прояву:
25 листопада — протидія насильству щодо жінок;
26 листопада — насильство в сім’ї;
27 листопада — торгівля людьми;
28 листопада — сексуальні домагання на роботі;
29 листопада — захист прав дітей;
30 листопада — кібернасильство;
1 грудня — насильство, пов’язане з ВІЛ/СНІД;
2 грудня — рабство й експлуатація;
3 грудня — насильство щодо людей з інвалідністю;
4 грудня — економічне насильство;
5 грудня — роль волонтерів у протидії насильству;
6 грудня — вшанування пам’яті жертв насильства;
7 грудня — сексуальне насильство у збройних конфліктах;
8 грудня — насильство щодо літніх людей;
9 грудня — запобігання корупційним практикам у сфері прав людини;
10 грудня — Міжнародний день прав людини.
Кожна дата охоплює глибинну проблематику та дозволяє системно говорити не лише про окремі злочини та випадки, а про цілу систему насильства, яка існує постійно і розвивається у всіх сферах суспільства, особливо враховуючи фактор збройної агресії росії проти України. Одним з беззаперечних факторів, які підвищують ймовірність вчинення насильницьких дій є збройні конфлікти і війни, які ще більше «відводять насильство в тінь» та роблять його непомітним, а «голос постраждалих від насильницьких дій – тихим». Незалежно від економічного добробуту, соціального статусу, рівня освіти віку чи стану здоров’я, насильство може відбуватися у сім’ї, в робочому, навчальному середовищі чи публічному просторі, відкрито та часто не помітно для оточуючих. Небезпека насильства полягає в тому, що в першу чергу воно руйнує базові принципи довіри, порушує безпекута принижує гідність людини. Зазвичай люди схильні помічати насильство у його певних проявах у випадках, коли вони стають свідками таких дій або самі стають постраждалими, адже насильство часто замовчується. Так постраждалі через відчуття страху, сорому або зневіру в справедливому правосудді нерідко відмовляються від повідомлення про факти насильства. Часто такі відмови пов’язані також з низькою обізнаністю щодо своїх прав та наслідків вчиненого щодо потерпілих насильницьких злочинів.
Метою проведення акції «16 днів проти насильства» є в першу чергу інформування широкого кола осіб та привернення уваги громадськості до актуальної для українського суспільства проблеми подолання насильства щодо жінок, домашнього насильства, жорстокого поводження з дітьми, протидії торгівлі людьми, забезпечення рівних прав жінок і чоловіків та активізація партнерського руху органів державної влади, державних закладів, громадських організацій до проблем насильства в сім’ї та захисту прав жінок.
Це дуже важлива для України міжнародна ініціатива, адже в ці дні ми говоримо про різні прояви та форми насильства, інформуємо громадськість про проблеми та пропонуємо шляхи вирішення. Але не варто забувати, що насильство не обмежується певним терміном, акцією чи періодом. Воно існує незалежно від форми прояву, присутнє у будь яких суспільних відносинах, має безліч обличь і залишає слід, який часто видно не одразу. Хоч насильство прийнято вважати та узагальнювати в категорію кримінально караних діянь, але будь-які насильницькі дії є ще й глибокою соціальною проблемою, яка пронизує всі сфери суспільного життя.
Попри законодавчі реформи, в Україні, за даними Національної поліції, щороку реєструються сотні тисяч звернень про насильство в тому чи іншому прояві. Більшість постраждалих не звертаються до суду через страх, залежність від кривдника або недовіру до системи та бюрократичні процедури.Враховуючи таку проблему, саме інститут адвокатури здатен стати «містком», якийзабезпечить не лише доступ до правосуддя, а й «справжнє обличчя правового захисту» — через просвітництво, представництво та окремі судові справи, які формуватимуть практику.
Адвокати та правозахисники відносяться доширокого кола суб’єктів взаємодії, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі.Особливо важливу роль відіграють саме ті адвокати, які безпосередньо наближені до своїх довірителів, до потерпілих від насильства, представляють їх інтереси, надають правничу допомогу. Окрім того, неможливо нівелювати роль колег адвокатів, як учасників просвітницьких кампаній, які підвищують рівень правової культури в суспільстві та рівень довіри правозахисних інституцій.
Адвокати часто на прикладах з власного досвіду надають безцінну інформацію, озвучують проблемні моменти, наголошують на дієвих необхідних змінах, які необхідно впровадити. Роль адвокатів в даному випадку не обмежується акцією, вона триває весь час поки є необхідність у наданні правової допомоги, поки не будуть вичерпані всі способи захисту та права довірителя, клієнта не будуть поновлені. Окремої уваги заслуговують одиничні приклади, які адвокати оголошують з згоди довірителів. Особливо випадках, коли такі приклади підхоплюють ЗМІ та поширюють інформацію далі, для ширшого кола осіб. Це не лише відображення практики адвоката, а й «приклад» і стимул для дії постраждалих, які замовчують свої історії і випадки насильства щодо них через страх розголосу, переслідування, низьку обізнаність чи з інших причин.
Сьогодні ж важливо не лише фіксувати факти насильства, а й аналізувати його причини, ризики та катастрофічні наслідки як для окремої особи, так і для суспільства загалом. Так насильство руйнує особистість, створює травматичний досвід, який розділяє життя на «до та після», підриває довіру в суспільстві, породжує страх, а безкарність та ігнорування насильницьких дій породжують байдужість за відчуття зневіри в правосуддя.
Кампанія «16 днів» стимулює держави, органи правопорядку, законодавців і громадський сектор до вдосконалення механізмів захисту, підзвітності та попередження насильства, розкриває «різні приховані сторони» проблематики насильства. Основним результатом кампанії є пошук шляхіввирішення проблем в межах комплексного підходу на рівні змін до законодавства, впровадження та виконання програм (зокрема програми кривдник), поширення інформації про запобігання насильству в освітньому середовищі (формування культури ненасильства), інформування широкого кола осіб через просвітницькі заходи та ЗМІ, тощо.
Часто у суспільстві бракує суспільної обізнаності, політичної волі та фінансових ресурсів для системної протидії насильству. Акція «16 днів» «є маяком», який підсвічує проблеми насильства, змушує суспільство побачити проблему та обговорити шляхи її вирішення. Хоч кампанія і може слугувати каталізатором реформ, але не може замінити щорічні бюджети, кадрові політики, стратегії профілактики випадків насильства. Такий грунтовний підхід потребує залучення відповідних суб’єктів впродовж всього року, тобто робота над створенням умов щодо запобіганню проявам насильства та подоланню його наслідків це постійно триваючий процес.
І це не дивно, адже насильство не припиняється з закінченням кампанії «16 днів активізму» а постраждалі потребують постійної допомоги впродовж року.
Активізація уваги громадськості є лише, стимулом, запуском інформування щодо проблем, які створює насильство, натомість реальні зміни потребують системної роботи. Зокрема потрібен постійний моніторинг й аналіз статистики звернень щодо насильства, тематично спрямовані навчання для правоохоронців, суддів, працівників соціальних служб, належне фінансування кризових центрів, притулків, впровадження реабілітації постраждалих.
