Не так давно пресслужба Державної податкової служби вийшла з гучним заголовком «ДПС довела у Верховному Суді право на використання податкової інформації із Системи обліку даних РРО під час перевірок». Приводом для цього стала постанова Верховного Суду від 07.08.2025 по справі №280/6835/23.
В матеріалі відзначено, що Верховний Суд вказав на можливість використання під час фактичних перевірок податкової інформації, яка надходить від платників податків через бази даних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, а такі дані можуть бути самостійною підставою для висновків під час проведення фактичної перевірки.
Дійсно, відповідні висновки є в постанові Верховного Суду, однак є нюанс. Три нюанси.
За загальним правилом, якщо платник податків оскаржує податкове повідомлення-рішення, то обов’язок щодо доказування правомірності такого рішення покладається на відповідача, тобто на контролюючий орган.
Не зважаючи на те, що така вимога прямо відображена в частині 2 статті 77 КАС України, суди не завжди звертають на неї увагу, часто перекладаючи обов’язок доказуванняпротиправності донарахувань на позивача. Тому, кваліфікація інформації, на яку посилається контролюючий орган в підтвердження податкових донарахувань, як неналежного доказу, однозначно не повинна бути єдиним аргументомпозивача.
Після надання контролюючим органам процесуальної можливості надавати всі наявні докази, а не лише ті, на підставі яких приймалось оскаржуване рішення, слід відзначити певну активізацію контролюючих органів і спробиформування нових обґрунтувань донарахувань «на ходу». Разом з тим, з огляду на згадану вище практику, контролюючі органи часто консервативно вважають достатнім аргументом посилання на наявність податкової інформації, яка підтверджує їх позицію.
Верховний Суд мав сталу позицію, що податкова інформація з інформаційних баз контролюючого органу не є належним та достатнім доказом в адміністративному судочинстві. Більше того, для її використання вимагав від податківців здійснення окремих контрольних заходів, які б цю інформацію підтвердити.
Та чи змінив Верховний Суд у постанові від 07.08.2025 по справі №280/6835/23 свою позицію, та чи є це перемогою контролюючих органів, що допоможе задовольняти їх фіскальний інтерес?
На нашу думку – ні.
Нюанс перший: Верховний Суд підтримує принцип «case tocase», тобто все залежить від фактичних обставин конкретної справи. Підтвердженням цього є, наприклад, висновок Верховного Суду, що «ті дані, на які посилався контролюючий орган у акті перевірки та довідці спостереження за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб`єктами господарської діяльності від 14.07.2021, що внесені у базу даних системи обліку даних РРО, та за своєю суттю є податковою інформацією, не є належним доказом податкового правопорушення і сама по собі її наявність не може бути підставою для притягнення платника податків до відповідальності, а може бути лише використана як підстава для подальшої перевірки певних обставин». Відповідний очевидно діаметральний за своєю суттювисновок міститься в постанові від 12.08.2025 у справі №500/5316/21, тобто прийнятий пізніше висновку, який контролюючі органи вважають «переможним».
Тому, інформація з однієї і тої ж інформаційної системи може бути як належним, та і неналежним доказом. Все залежить від обставин справи та обрання якісної стратегії захисту своїх інтересів обома сторонами судового процесу.
Нюанс другий: система СОД РРО кардинально відрізняється від інших інформаційних систем контролюючих органів, а висновок Верховного Суду стосується саме її. Різниця в тому, що в СОД РРО збираються копії фіскальних чеків та z-звітів, і саме їх може аналізувати контролюючий орган. Тобто контролюючі органи можуть аналізувати конкретні документи, а не просто автоматично зібрану аналітичну інформацію.
Тому, висновок Верховного Суду у постанові від 07.08.2025 по справі №280/6835/23 може бути використаний не щодо будь-якої податкової інформації, а лише щодо інформації з СОД РРО. На це вказують не лише самі обставини справи №280/6835/23 (які не будуть тотожними обставинам справи при використанні інших інформаційних систем), але і різниця у наповненні відповідної інформаційної системи в порівнянні з іншими.
Нюанс третій випливає з другого: для визнання інформації з СОД РРО належним доказом контролюючий орган під час перевірки повинен аналізувати не просто «міфічну» податкову інформацію чи аналітику з системи, а конкретні документи. При цьому, відповідні документи повинні бути надані контролюючим органом до суду, на виконання частини 1 статті 77 КАС України.
Принагідно відзначимо, що у розглядуваній справі №280/6835/23 податківці надали «копії фіскальних чеків, описи наявності готівки на місці проведення розрахунків, z-звіти, інші первинні документи», а в справі №500/5316/21 (що була згадана на противагу) «матеріали справи не містять жодного фіскального чека, які б підтверджували вказані обставини, а містять лише декілька службових чеків».
Відповідно, Верховний Суд у постанові від 07.08.2025 по справі №280/6835/23 не змінив своїх сталих підходів до невизнання податкової інформації в якості належного та достатнього доказу та щодо необхідності підтверджувати її іншими засобами доказування. Разом з тим, кожна справа є унікальною і потребує якісного аналізу обставин, наявних доказів та розробки відповідної стратегії захисту інтересів, яка не буде ґрунтуватись виключно на очікуванні процесуальних помилок контролюючих органів на етапі судового розгляду.
