Матеріал підготований редакцією медіа «Окрема Думка»
Антикорупційна архітектура європейського зразка
Після Революції Гідності Україна взяла курс на створення системи, здатної реально боротися з корупцією. Одним із ключових зобов’язань перед європейськими партнерами стало формування нових, незалежних антикорупційних органів — Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та Вищого антикорупційного суду (ВАКС). Так було створено унікальну вертикаль — слідство, процесуальний нагляд і суд у межах однієї антикорупційної екосистеми. Задум був правильний: швидкість, фаховість, прозорість. Але вже тоді закладалась системна загроза — концентрація повноважень у замкнутому колі.
Сьогодні, через десять років після створення НАБУ, можна чітко оцінити і здобутки, і небезпечні викривлення, які перетворили цю реформу з інструмента очищення влади на механізм внутрішнього піару та політичних ігор.
Перші роки: віра, професіоналізм і великі надії
Початкові набори детективів НАБУ та прокурорів САП справді вражали рівнем професійності. До нової структури приходили колишні працівники правоохоронних органів, податкової, прокуратури, а також адвокати з багаторічним досвідом. Їм пропонували гідні умови праці, європейське навчання та фінансову мотивацію.
Перші справи, зокрема «газова справа», стали справжнім викликом і для адвокатури, і для суддівського корпусу. Детективи демонстрували новий рівень збору доказів, організації НСРД, оперативних стратегій. Вони навчалися у фахівців ФБР, ЦРУ, європейських антикорупційних агентств, переймаючи їхній досвід і технологічну базу.
Однак із часом з’явилась інша тенденція — фокус на результат будь-якою ціною.
Застави, угоди і «суспільний запит»
Одним із перших «творчих нововведень» антикорупційних органів стали гігантські застави. Від пів мільйона доларів і вище — суми, які очевидно були недосяжними для більшості підозрюваних.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював: застава має бути реалістичною і співмірною з фінансовими можливостями особи.
У практиці НАБУ ж вона перетворилася на інструмент тиску. Неможливість внести заставу означала лише одне — тримання під вартою. І саме там, у слідчих ізоляторах, детективи отримували потрібні показання, іноді через психологічний або моральний тиск.
Другим етапом стали угоди зі слідством.
Система «угодників» створювала зручну схему: один-два головні фігуранти і кілька «допоміжних», які під тиском погоджувалися на угоду в обмін на свободу. Це не завжди було слідство в інтересах правди — радше сценарій у стилі американського plea bargain, адаптований без належних запобіжників.
Паралельно у публічному просторі виник новий термін — «суспільний запит». Будь-яке порушення процесу, тиску чи презумпції невинуватості виправдовувалося фразою: «так хоче суспільство». Фактично, закон поступився місцем політичному піару.
Змагальність, яка не відбулась
Конституційна вимога змагальності сторін у процесі залишається лише на папері. НАБУ, САП і ВАКС утворили замкнуту вертикаль, де сторони процесу — слідчі, прокурори і судді — часто діють як єдина система, а не незалежні інституції.
Суди ВАКС легалізують майже всі «невідкладні обшуки», відмовляють у скаргах адвокатів, не приймають до розгляду клопотання про скасування підозр. Адвокатура фактично позбавлена дієвих механізмів захисту клієнта, а в окремих випадках і сама стає об’єктом переслідувань — обшуків, дисциплінарних скарг, тиску. Так було ще у «газовій справі», коли захисника затримали разом із клієнтом. Це стало прецедентом: гарантії адвокатської діяльності перестали діяти, якщо вони «заважають справі».
Коли борці з монстром самі стають монстром
Через роки ті, хто стояв біля витоків НАБУ, залишили орган. Багато хто з них сьогодні працює адвокатами, іронічно — захищаючи людей від системи, яку колись створювали самі. Причина очевидна: коли боротьба з корупцією перетворюється на самоціль, вона перестає бути правом, стає ідеологією без балансу.
Польща вже пройшла цей шлях. Її Міністр юстиції, ліквідовуючи Центральне антикорупційне бюро (CBA), сказав: «Ми створили бюро, щоб боротися з монстром. Але не очікували, що воно стане монстром».
Україна ризикує повторити цей сценарій.
Публічні конфлікти
За десять років роботи НАБУ неодноразово опинялося в центрі гучних резонансних справ, які привертали увагу суспільства та медіа.
Критика щодо вибірковості розслідувань підсилюється через витоки інформації з досудових процесів і затягування розслідувань. Крім того, бюро неодноразово опинялося у публічних конфліктах, що шкодило його іміджу. Варто лише згадати справу колишнього заступника голови Дніпропетровської ОВА, яка викликала чимало запитань до методів роботи НАБУ, а під час судового процесу — ще й до роботи ВАКС.
Новий піар-виклик: «Мідас» та втеча головних фігурантів
Не можна ігнорувати — остання гучна справа НАБУ, «Мідас», моментально стала предметом масового медійного піару. Кадри обшуків, сотні згадок у новинах і соціальних мережах, ажіотаж у ЗМІ — усе це підсилювало враження, що орган знову на піку ефективності. Але вже за кілька днів після старту операції стало очевидно: деякі ключові фігуранти — зокрема бізнесмен, якого називають «лідером угруповання» — змогли залишити країну ще до початку виїмок і арештів.
Цей факт — не просто деталь. Він черговий сигнал: антикорупція — не шоу і не спосіб для політичної демонстрації могутності структури. Якщо інституція не здатна забезпечити затримання навіть після гучного старту, її «великі успіхи» ризикують здаватися ефектом PR-шуму, а не реальною зміною системи. І суспільство має це розуміти.
Факти і цифри: ефективність під питанням
До кінця 2024 року НАБУ зареєструвало понад 1000 кримінальних проваджень, до суду передано 1 275 осіб, винесено 274 вироки. Втім, державні витрати на бюро перевищили 1,8 млрд грн, а до бюджету повернуто лише 823 млн грн.
Довіра суспільства впала до критичних рівнів:
- 62 % українців не довіряють НАБУ,
- 61,6 % — САП,
- 73 % — ВАКС (дані Центру Разумкова, 2025 рік).
Це не просто цифри — це криза легітимності.
Монополія без контролю
Ідея створення у НАБУ власної експертної установи — ще один тривожний сигнал. Якщо детектив, прокурор, суд і експерт перебуватимуть у межах одного механізму, процесуальні гарантії зникнуть остаточно. Тоді адвокат стане не стороною процесу, а свідком безсилим, який може лише «довести за руку до тюрми».
Висновки: що залишилось від реформ
Сьогодні НАБУ — це не лише інституція, а лакмусовий папірець української державності. Воно показало, як легко високі ідеали можуть перетворитися на механізм тиску, а віра — на піар. Антикорупційна боротьба — це не шоу, не відео з обшуками і не звіти для донорів. Це — верховенство права, змагальність і повага до закону.
Коли держава сама порушує свої закони, вона втрачає моральне право вимагати їх від громадян. Держава, яку не поважає її народ, перестає бути державою.
