У кримінальному провадженні строки не є просто технічним або формальним елементом. Вони є одним із ключових інструментів, через який на практиці реалізується принцип законності, забезпечується належна організація правосуддя та дотримання прав людини. Строки визначають чіткі межі для дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду, дозволяючи уникати зловживань і затягування процесу. Їхня правова природа вимагає розмежування на загальні процесуальні строки та спеціальні строки, кожен із яких виконує своє окреме завдання та має чітко окреслені юридичні наслідки.
Загальні процесуальні строки, передбачені статтею 115 КПК України – це універсальні правила, що регламентують порядок обчислення часу, відведеного на вчинення чи завершення процесуальних дій у випадках, коли відсутнє спеціальне регулювання. Вони забезпечують єдиний підхід до встановлення початкового моменту строку, його тривалості, закінчення, врахування святкових і вихідних днів, а також неробочого часу при годинному обрахунку. При цьому такі строки не мають самостійного впливу на допустимість процесуального примусу чи обмеження прав особи – їх призначення обмежене рамками процесуальної форми. Вони застосовуються, зокрема, до строків подання клопотань, скарг, реалізації права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, реагування на процесуальні документи тощо.
Натомість спеціальні строки в КПК України є імперативно встановленими законодавцем часовими межами, що визначають гранично допустиму тривалість окремих стадій або етапів кримінального провадження, в яких держава реалізує функцію кримінального переслідування або застосовує заходи процесуального примусу. До таких строків відносяться насамперед строки досудового розслідування (ст. 219 КПК України), строки тримання під вартою (ст. 197), строки застосування запобіжних заходів (глави 18-19), строки тимчасового доступу до речей і документів (ст. 163) тощо. Кожен з них пов’язаний із реалізацією владних повноважень сторони обвинувачення і безпосередньо впливає на обсяг і тривалість обмеження прав підозрюваного чи обвинуваченого.
Юридична природа спеціальних строків є матеріально-процесуальною. Вони виступають не лише хронологічним обмеженням, а й відповідною передумовою правомірності здійснення кримінального переслідування. Їх порушення створює стан процесуальної недійсності відповідних дій органів досудового розслідування або прокуратури і тягне наслідки, прямо передбачені законом – від звільнення особи з-під варти до обов’язкового закриття кримінального провадження (п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України). Спеціальні строки не підлягають поновленню, зупиненню чи продовженню поза межами, встановленими законом, а їх тлумачення має бути суворо формальним, з дотриманням вимог правової визначеності.
Застосування положень ст. 115 КПК України до спеціальних строків допускається виключно в обсязі технічного обрахування, зокрема щодо початку перебігу строку, виключення першого дня, визначення моменту закінчення у неробочий день. Проте такі правила жодним чином не впливають на допустиму тривалість спеціального строку і не можуть бути використані для його подовження, поновлення чи відновлення.
У своїй практиці Верховний Суд неодноразово наголошував, що строк досудового розслідування є ключовим процесуальним бар’єром, за межами якого здійснення кримінального переслідування втрачає правову легітимність. Подання обвинувального акту або звернення до суду за межами цього строку визнається процесуальною помилкою, яка не підлягає виправленню.
Таким чином, поділ строків у кримінальному процесі на загальні та спеціальні не є формальним, а відображає фундаментальні особливості їх правової дії та наслідків. Такий поділ є системно необхідним для належного застосування кримінального процесуального законодавства, забезпечення принципів законності, правової визначеності, пропорційності втручання у права особи, а також неухильного дотримання гарантій справедливого судового розгляду. Ігнорування цієї класифікації призводить до змішування доктринальних засад кримінального процесу, формує передумови для свавільного процесуального примусу та порушення конвенційних стандартів захисту прав людини.
Питання строків досудового розслідування в контексті кримінального процесуального законодавства України є одним із ключових інструментів забезпечення законності, визначеності, дотримання прав і свобод особи, а також ефективного функціонування механізмів кримінального переслідування.
Як уже було зазначено, строки досудового розслідування є спеціальними процесуальними строками, правова природа яких прямо визначена статтею 219 КПК України. Законодавець заклав у цю норму вичерпний і чіткий алгоритм їх обчислення, не залишаючи простору для розширеного або вільного тлумачення.
Відлік строку досудового розслідування починається не з моменту події чи дії, яка передує повідомленню про підозру, і не з наступного дня після неї, а саме з того календарного дня, коли особі офіційно врученоповідомлення про підозру. Такий підхід прямо випливає зі змісту частини третьої статті 219 КПК України, яка встановлює, що досудове розслідування з моменту повідомлення особі про підозру має бути завершене протягом чітко визначеного строку, який залежить від кваліфікації правопорушення.
Саме з моменту вручення повідомлення про підозру у підозрюваного виникає спеціальний процесуальний статус, який надає йому процесуальні права та покладає обов’язки, передбачені главою 3 КПК України. Водночас слідчий або прокурор невідкладно вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, фіксуючи юридичний факт набуття особою статусу підозрюваного.
У цьому контексті будь-які тлумачення, згідно з якими день вручення повідомлення про підозру не враховується при обрахуванні строку досудового розслідування, є категорично неприпустимими. Така практика суперечить не лише букві, а й духу закону, оскільки нівелює правову визначеність і створює небезпечні прецеденти процесуального свавілля. Подібні дії є аналогічними до спроб «відтягнути» момент початку строку позбавлення волі при затриманні особи, що суперечить не лише внутрішньому праву, а й міжнародним стандартам поводження з особами, позбавленими свободи.
Важливо розуміти, що стаття 219 КПК України є спеціальною нормою, яка має перевагу над загальними правилами обчислення строків, визначеними у статті 115 КПК. Це означає, що розрахунок строків у цьому випадку має здійснюватися виключно в межах спеціального регулювання, без застосування будь-яких аналогій або винятків, які характерні для загальних строків.
Розглянемо практичний приклад. Якщо особі врученоповідомлення про підозру 03.03.2025 року за вчинення злочину, то саме цей день є першим днем двомісячного строку досудового розслідування, передбаченого частиною четвертою статті 219 КПК України. Відтак:
– 03.03.2025 р. – перший день першого місяця,
– 03.04.2025 р. – перший день другого місяця,
– 03.05.2025 р. – вже перший день третього місяця.
Таким чином, останнім днем строку досудового розслідування є 02.05.2025 року включно, до 24:00 години.Це означає, що будь-які слідчі дії, повідомлення про підозру, вручення обвинувального акту, подання клопотань чи будь-які інші процесуальні рішення, вчинені після 00:00 03.05.2025 року, є такими, що здійснені поза межами встановленого законом строку і мають розцінюватися як порушення процесуального закону. Такі дії втрачають правову силу, а кримінальне провадження, у межах якого вони вчинені, підлягає закриттю на підставі пункту 10 частини першої статті 284 КПК України.
Особливо важливо підкреслити юридичну помилковість будь-яких тверджень про можливість включення до строку досудового розслідування аналогічного числа третього місяця. Подібне тлумачення прямо суперечить логікі календарного обчислення строків, закріпленій у статті 115 КПК України, згідно з якою перебіг строку починається з календарної дати події й закінчується напередодні відповідної дати останнього місяця. Ця логіка є не лише юридично вивіреною, а й загальноприйнятою в усіх сферах правозастосування та обліку часу.
У правовій, фінансовій та адміністративній практиці не може існувати трьох ідентичних календарних дат у межах двох місяців. Як не може бути двічі першого січня в одному календарному році, так само неможливо двічі врахувати одну й ту саму дату при обчисленні строків у кримінальному провадженні. Цей принцип застосовується також у сфері розрахунку заробітних плат, пенсій, орендної плати та інших строкових зобов’язань, де повторення календарної дати в межах періоду є нонсенсом. Аналогічно, як в астрономічному чи технічному обліку часу неможливо двічі мати одну й ту саму годину в одній добі, неможливо допустити подвійну правову фіксацію однієї й тієї ж календарної дати у межах допустимого строку.
Отже, строк досудового розслідування не може включати число третього календарного місяця, і повинен обраховуватися виключно “до відповідного числа”, тобто – не включно. Відлік має завершуватись о 24:00 останнього допустимого календарного дня, що передує аналогічній даті наступного місяця. Будь-яке інше тлумачення суперечить букві закону, порушує принцип правової визначеності та створює неприйнятний ризик порушення процесуальних прав учасників кримінального провадження.
Така правова позиція не лише випливає зі змісту закону, а й відповідає принципу правової визначеності, який є складовою верховенства права. Її дотримання є обов’язковим як для органів досудового розслідування, так і для суду. У протилежному випадку кримінальне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 10 частини першої статті 284 КПК України як таке, у якому строки досудового розслідування сплинули.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.11.2022 у справі № 752/798/20, строк досудового розслідування обчислюється включно до 24:00 останнього дня встановленого строку.Це означає, що межа строку не закінчується опівночі попереднього дня, а охоплює повні календарні доби до моменту їх завершення. Направлення обвинувального актадо суду має бути здійснено не пізніше 24:00 граничної дати, визначеної відповідно до ст. 219 КПК України. Всі дії, вчинені після цієї часової межі, вважаються такими, що здійснені поза межами встановленого законом строку досудового розслідування, і, відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, є безумовною підставою для закриття кримінального провадження. Такий підхід Верховного Суду є послідовним і відповідає логіці та букві закону, а також забезпечує правову визначеність, яка є складовою верховенства права. Така практика повністю відповідає вимогам КПК України.
У постанові Об’єднаної палати Верховного Суду від 17.02.2025 у справі № 369/16172/20 зроблено принципово важливий висновок щодо початку перебігу строку досудового розслідування. Зокрема, суд однозначно зазначив, що при обчисленні строків досудового розслідування, встановлених ч. 3 ст. 219 КПК України, день повідомлення особі про підозру не враховується, тобто перебіг процесуального строку починається з наступного календарного дня. Такий підхід обґрунтовується ч. 5 ст. 115 КПК України, яка встановлює загальне правило обчислення строків у процесуальному законодавстві.
Водночас, слід окремо акцентувати на колізійній природі одночасного застосування норм ст. 115 і ст. 219 КПК України у контексті спеціальних строків досудового розслідування. Оскільки стаття 219 КПК є спеціальною нормою, яка прямо встановлює момент початку перебігу строку «з дня повідомлення особі про підозру», така норма не може тлумачитися або “перекриватися” положеннями ст. 115 КПК України, що має загальний характер.
Якщо дотримуватися логіки обчислення строку з наступного дня, згідно зі ст. 115 КПК, то виникає правовий парадокс: особа, якій повідомлено про підозру, де-факто набуває статусу підозрюваного лише наступного дня після повідомлення, а отже, її процесуальні права та обов’язки формально виникають не в день вручення повідомлення про підозру, а з наступного календарного дня. Це суперечить природі кримінального процесу та практичній реальності, в якій особа з моменту вручення повідомлення є повноправним учасником процесу в статусі підозрюваного.
Таким чином, у питанні обчислення строків досудового розслідування необхідним є дотримання балансу між формально-юридичним тлумаченням процесуальних норм та фактичним змістом правовідносин, що виникають у кримінальному провадженні.
Стаття 219 КПК України, як спеціальна норма, має пріоритетне застосування та не підлягає розширеному тлумаченню шляхом перенесення початку перебігу строку на наступний день після повідомлення особі про підозру.
Процесуальні строки досудового розслідування є чітко визначеною правовою межею, порушення якої тягне за собою однозначні та незворотні юридичні наслідки. Їх обчислення повинно здійснюватися виключно у межах спеціального правового регулювання, з дотриманням принципу правової визначеності, без будь-яких винятків, зволікань або спроб тлумачення на користь процесуальної гнучкості.
