Кирильцева Людмила Василівна
Юрист
27 липня 2024 року набрав чинності Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 18.06.2024 №3817-ІХ (далі — Закон №3817), який замінив Закон України №481/95-ВР. Водночас саме новий режим ліцензування у відповідній частині був запроваджений з 1 січня 2025 року.
Одним із ключових нововведень стало виокремлення категорії малого виробництва пива та встановлення для таких суб’єктів спрощеного режиму господарської діяльності. Зокрема, малі виробники отримали право здійснювати оптову торгівлю пивом власного виробництва без отримання окремої ліцензії на право оптової торгівлі, а роздрібну торгівлю — на підставі відповідної роздрібної ліцензії.
Однак практичне застосування цих положень виявило суттєві розбіжності між законодавчою моделлю та її адміністративним тлумаченням.
Проблематика перехідного періоду
Після заміни ліцензії на виробництво пива (без ознаки малого виробництва) на ліцензію з ознакою малого виробника у частини крафтових броварень на складах залишилися обсяги продукції, виготовленої до зміни статусу. Це поставило питання про межі дії нового правового режиму щодо продукції, виготовленої до зміни ліцензійного статусу.
У відповідь на відповідні звернення платників податків ДПС у низці індивідуальних податкових консультацій, зокрема від 12.01.2026 №289/ІПК/99-00-09-04-03 та від 16.03.2026 №1553/ІПК/99-00-09-04-03, зазначила, що залишки пива, виготовлені в період дії попередньої ліцензії, не можуть реалізовуватися на підставі ліцензії малого виробника. Для їх оптового продажу, на думку контролюючого органу, необхідною є окрема ліцензія на право оптової торгівлі алкогольними напоями. У відповідних консультаціях також зазначалось на необхідності щомісячного подання звіту за формою №1-ОП до повної реалізації таких залишків.
Зазначений підхід фактично формує окремий режим обігу продукції залежно від моменту її виготовлення, що потребує оцінки на предмет відповідності закону.
Нормативний зміст права малого виробника
Частина тринадцята статті 16 Закону №3817 передбачає, що малі виробництва пива, які отримали ліцензію на право виробництва алкогольного напою — пива, мають право здійснювати оптову торгівлю пивом власного виробництва без отримання окремої ліцензії на право оптової торгівлі.
Аналіз цієї норми свідчить про кілька принципових обставин.
По-перше, закон не містить жодного обмеження щодо дати виробництва продукції.
По-друге, право на оптову торгівлю поставлено у залежність від чинного статусу суб’єкта господарювання, а не від ліцензії, яка діяла на момент виготовлення конкретної партії товару.
По-третє, критерієм застосування спрощеного режиму є належність продукції до пива власного виробництва.
Таким чином, законодавча конструкція є суб’єктно-орієнтованою, а не товарно-орієнтованою.
Ліцензія як правовий інструмент регулювання
У сфері державного регулювання обігу алкогольних напоїв ліцензія є дозволом на провадження певного виду господарської діяльності конкретним суб’єктом. Вона не виконує функцію індивідуалізації окремих партій продукції та не створює самостійного правового режиму для товару залежно від дати його виготовлення.
Зміна ліцензійного статусу суб’єкта господарювання не трансформує правову природу вже виготовленої продукції, якщо інше прямо не встановлено законом.
Відтак підхід, за яким можливість реалізації залишків залежить від ліцензійного статусу на момент їх виробництва, фактично запроваджує додатковий критерій, який Закон №3817 не передбачає.
Значення перехідних положень
Розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3817 не містить спеціальних застережень щодо окремого порядку реалізації залишків продукції малими виробниками пива.
За відсутності таких приписів немає нормативних підстав для встановлення різних режимів обігу для продукції одного й того ж виробника виключно залежно від часу її виготовлення.
Саме відсутність спеціального регулювання свідчить про те, що законодавець не передбачив додаткових бар’єрів у перехідний період.
Межі індивідуальної податкової консультації
Відповідно до пункту 52.2 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер та не є нормативно-правовим актом.
Усталена практика Верховного Суду виходить із того, що ІПК виконує роз’яснювальну функцію та не може змінювати, доповнювати або підміняти собою законодавче регулювання. Такий підхід відображено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.07.2022 у справі №816/910/18, від 27.09.2023 у справі №520/2702/19 та від 22.05.2025 у справі №420/29295/23.
У випадку із залишками пива контролюючий орган фактично сконструював новий критерій застосування ліцензійного режиму — залежність правового статусу продукції від часу її виготовлення. Така конструкція прямо не випливає із закону та виходить за межі функції практичного роз’яснення.
Питання звітності за формою №1-ОП
Вимога щодо подання звіту за формою №1-ОП у зв’язку з реалізацією залишків продукції є похідною від позиції про необхідність окремої оптової ліцензії та не лише не випливає із Закону №3817, а й суперечить системі звітного розмежування, встановленій підзаконним актом.
Оскільки Закон №3817 передбачає право малого виробника здійснювати оптову торгівлю пивом власного виробництва без такої ліцензії, прямої норми, яка б самостійно покладала обов’язок подання відповідної звітності саме у цій ситуації, законодавство не містить.
За таких умов вимога про звітність не має автономного нормативного підґрунтя та базується на інтерпретації, яка сама є спірною.
Принцип правової визначеності
Підхід, за якого одна й та сама продукція підпадає під різні режими реалізації залежно від дати її виробництва, створює стан правової невизначеності для суб’єкта господарювання.
Це ускладнює передбачуваність правових наслідків та стабільне планування господарської діяльності.
Будь-які додаткові умови реалізації права суб’єкта господарювання можуть встановлюватися виключно законом, а не адміністративним роз’ясненням, що узгоджується з вимогами статті 19 Конституції України.
У цьому контексті слід враховувати правові позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2797/21 та ЄСПЛ у справі Rysovskyy v. Ukraine, де акцентовано значення принципу належного урядування та недопустимість перекладення наслідків помилок державного регулювання на приватних осіб.
Висновки
Практика, сформована у відповідних ІПК, порушує питання про межі адміністративного тлумачення у сфері ліцензування та співвідношення закону і відомчого роз’яснення.
Системний аналіз Закону №3817 свідчить, що право малого виробника на оптову торгівлю пивом власного виробництва пов’язується із його чинним ліцензійним статусом, а не з моментом виготовлення окремої партії продукції.
Інше тлумачення фактично створює додаткові регуляторні умови, які прямо не передбачені законом, та звужує практичний зміст запровадженого спрощеного режиму. Подальше судове осмислення таких спорів матиме визначальне значення не лише для ринку крафтового пивоваріння, а й для встановлення меж допустимого адміністративного тлумачення у сфері ліцензування загалом.
