1. Після більш ніж року від початку вашої історії, ви були визнані невинним. Які емоції ви зараз відчуваєте?
Передусім — полегшення. Це був непростий період, у якому було все: тиск, несправедливість, очікування, боротьба. Але головне — впевненість у собі та правоті. І зараз, після рішення суду, я відчуваю вдячність: Господу, родині, команді захисту і всім, хто не дав мені зламатися і був поруч зі мною.
2. На якому етапі вам було складніше: під час досудового розслідування чи під час розгляду справи по суті?
Найважче — це початок. Коли система спрацьовує як каток, а ти не маєш навіть можливості відповісти. Під час розгляду справи в суді вже з’являється шанс захищатись, чути аргументи, відповідати. Але емоційно — початок найважчий. Посмішки детектива, якісь непрозорі натяки.
3. Чи змінилось ваше ставлення до правоохоронних органів та системи правосуддя?
Так. І не в кращий бік. На жаль, я на власному досвіді побачив, як легко може бути зруйнована репутація, як будуються справи не на доказах, а на фантазіях і замовленнях тих, кому ти не до вподоби. Але я також побачив і суд, який у підсумку виніс законне рішення. Це дає надію. Але все це ми могли не досліджувати в суді, а зʼясувати на досудовому розслідуванні. Тільки завдання у детектива і прокурора стояло одне — запхати справу в суд.
4. Які моменти цієї справи ви вважаєте найбільш несправедливими або такими, що запам’ятались надовго?
Два моменти. Перший — спроба зламати мене через заставу у 22 мільйони гривень. Це був виклик не лише мені, а моїй родині. І друге — абсолютна безкарність провокаторів і неможливість апелювати до правоохоронних органів. Людей з кримінальним минулим ставлять у центр справи, і це вважається нормою. Детективи бачачи, що натягнути сову на глобус не можна, все одно продовжують це робити.
5. Після завершення цієї історії, чи змінились ваші погляди на політику або державну службу?
Я залишаюсь переконаним у важливості чесного служіння державі. Але тепер я краще розумію, наскільки сильна опірна система. І наскільки важливо мати внутрішній хребет, щоб не бути зручним, а бути правильним. Також розумію, що НАБУ і САП це не про правосуддя, а про інститут тиску.
6. Чи є у вас думки, що могло стати причиною, через яку ви опинились у центрі цієї справи?
Так. Це спроба прибрати з посади незручну людину. Усе було зрежисовано. Я заважав — своєю позицією, рішучістю, небажанням “домовлятись”. Ця справа — не про право. Вона була про усунення і про помсту. Я сам написав заяву на звільнення, сам пішов. І система мене намагається наздогнати. Я знаю, що за всім цим стоїть Лисак, голова, на той час, обладміністрації.
7. Чи плануєте ви брати подальшу участь у державній службі або інших публічних проєктах після цієї перемоги?
Поки зарано говорити. Але я не з тих, хто зникає після удару. Якщо матиму змогу працювати на користь суспільства — обов’язково повернусь. І, можливо, вже з набагато глибшим розумінням системи зсередини.
8. Який головний урок або висновок ви зробили для себе після всього, що сталося упродовж цього року?
Ніколи не думай, що з тобою не може статися несправедливість. Але завжди вір у те, що правда — це не просто слово. Це зброя. Якщо маєш силу пройти крізь темряву, то виходиш сильнішим, загартованим. І з новою цінністю — свободи.
9. Що б ви порадили людині, яка опинилася в подібній ситуації? Які уроки та рекомендації з власного досвіду могли б стати в пригоді?
Важко давати універсальні поради, бо будь-яка людина, опинившись у подібній ситуації, буде відчувати розгубленість. Це природно. Тиск з боку правоохоронних органів, залякування, постійні питання — це все має величезне емоційне навантаження.
Пригадую, після обрання запобіжного заходу в мене була розмова з детективом НАБУ Гейко. Він чітко сказав: “У нас немає завдання посадити когось у в’язницю. Нас цікавлять контакти у вашій телефонній книжці. Якщо ви готові до співпраці — у вас небагато часу. Нам потрібні всі, крім Сергія Лисака.” Це була пряма спроба втягнути мене в гру, яка базується не на правосудді, а на схемах. Але я людина, яка не готова торгувати принципами чи зраджувати, навіть заради власного порятунку — особливо коли не відчуваєш за собою вини.
Правоохоронці часто будують такі справи за ланцюговим принципом: одна “викрита” людина тягне за собою іншу. Якщо ти не витримуєш тиску — тобі пропонують угоду. Але ціна такої “співпраці” — це втратити себе. Добре це чи погано — кожен вирішує сам. Для мене — це неприйнятно.
10. У такій складній справі дуже важливо мати надійного адвоката. Як правильно його обрати і на яких критеріях ви базували свій вибір під час своєї справи?
У моєму випадку сумнівів не було жодної секунди. Основним захисником став Олег Слободяник — людина, з якою ми знайомі ще з 2013 року. Це справжній професіонал, який зарекомендував себе як досвідчений слідчий, процесуальний керівник та прокурор в Генеральній прокурорі України. Певний час я мав честь працювати з ним пліч-о-пліч, він працював під моїм керівництвом. Я добре знаю його особисто, знаю його брата, теж правника. Коли вони перейшли до адвокатури, вважаю, що держава втратила двох потужних фахівців — але для мене, як клієнта, це було колосальним надбанням.
Ми одразу чітко визначили стратегію, якою рухатимемось. І навіть якщо в якихось моментах я не погоджувався зі своїм захисником — результат, якого ми досягли, свідчить сам за себе. До того ж, у справі ефективно долучився ще один адвокат — Олег Шрам. Це була злагоджена командна робота, яка принесла конкретний результат.
