ПРОЖИВАННЯ ОДНІЄЮ СІМ’ЄЮ БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ ШЛЮБУ: ЧИ ВІДБУДЕТЬСЯ ПОДІЛ МАЙНА?

У багатьох країнах, у тому числі в Україні, існує практика так званого конкубінату – проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу. В побуті такі відносини чоловіка та жінки називають “цивільним” чи “фактичним” шлюбом, хоча шлюбом і подружжям за нашим законодавством це не є.

На жаль, скільки українців проживають у так званому “цивільному” чи “фактичному” шлюбі, невідомо, однак з нашої адвокатської практики щодо кількості звернень із питаннями, пов’язаними з такими відносинами, такі випадки є далеко непоодинокими.

Про поширеність такої практики, зокрема, вказує й те, що при прийнятті у 2003 році Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) та у 2002 році Сімейного кодексу України (надалі – СК України) законодавець вирішив врегулювати частину таких правовідносин, пов’язану із правом власності на майно (поділ майна, утримання, можливість бути спадкоємцем тощо).

Також такі відносини знайшли своє правове регулювання й в період воєнного стану, оскільки Кабінет Міністрів України закріпив право жінки (чоловіка), з якою (яким) загибла (померла) особа проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (постанова від 25.12.2013 року № 975 зі змінами).

Таким чином, встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу в судовому порядку для можливості поділу майна є досить актуальним запитом до правників. Проте, виходячи із кількості відмов у задоволенні позовів у такій категорії справ, виникає потреба в більш комплексному дослідженні цього питання та судової практики.

У законодавстві України правове регулювання проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу було здійснене вперше із набранням чинності СК України 01.01.2004 року через визначення правового статусу майна, набутого у власність такими особами.

Так, відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Із такого законодавчого формулювання можна виділити обов’язкові ознаки, за яких чоловік та дружина вважаються такими, що проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу:

1. статева ознака – у так званому “фактичному шлюбі” можуть перебувати тільки чоловік та жінка, тобто особи різної статі.

Відносини між одностатевими парами, навіть, якщо між ними наявні права та обов’язки, притаманні подружжю, знаходяться поза межами регулювання статті 74 СК України і українського законодавства загалом.

• жодна із осіб, які вступають у фактичні сімейні відносини, не можуть перебувати в іншому зареєстрованому шлюбі. Навіть якщо відносини в зареєстрованому шлюбі фактично припинені, до офіційного розірвання такого шлюбу (набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу чи оформленням розірвання шлюбу в ОРАЦС) встановити факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу є неможливим.

За положеннями статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.

Згідно з частиною 1 статті 25 Сімейного кодексу України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

На цьому наголошує й Верховний Суд, який в своїй постанові від 25.04.2019 року в справі № 759/4596/18, відповідно до якої аналіз норм статті 74 СК України дозволяє зробити висновок про те, що для застосування положень цієї статті необхідною умовою є, зокрема, встановлення факту неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі;

• встановити факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, правові наслідки чого врегульовано саме статтею 74 СК України, можливо, починаючи з 01.01.2004 року. Оскільки, як вже було зазначено, правовий статус майна, набутого під час проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, було законодавчо врегульовано саме СК України, то тільки з моменту набуття чинності цим нормативно-правовим актом можна встановити відповідний факт. При цьому, спори про поділ майна між особами, які не є сім’єю, та набули майно до 01.01.2004 року повинні вирішуватися на підставі положень Закону України «Про власність», зокрема, статті 17 (постанови Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі № 163/754/17, від 06 квітня 2020 року в справі № 641/7033/18);
• спільне проживання однією сім’єю. Ця ознака окремо не розкривається в положеннях статті 74 СК України, проте є чи не основною обставиною, що підлягає з’ясуванню судом під час вирішення питання про поділ майна в таких випадках.

Відповідь на питання про те, що може вважатись спільним проживанням однією сім’єю, надає судова практика.

Так, у постанові від 15.08.2019 року в справі № 588/350/15 Верховний Суд зауважив, що належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім’ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Тобто, важливим є не саме по собі проживання осіб на спільній житловій площі, а саме наявність прав та обов’язків, притаманних подружжю, ведення спільного господарства.

У постанові від 12.12.2019 року в справі № 490/4949/17 Верховний Суд наголосив, що сам собою факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю, а придбане одним із них майно є спільною сумісною власністю, оскільки позивачу необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання майна в інтересах сім’ї.

Під веденням спільного господарства Конституційний Суд України розуміє, зокрема,  наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин (рішення від 03.06.1999 року №5-рп/99).

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. Зрозуміло, що такий перелік обставин і доказів, які можуть підтверджувати спільний побут, невичерпний.

До прав та обов’язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України тощо.

При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин (постанова Верховного Суду від 11 квітня 2023 року в справі № 165/2346/20).

Доказами факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу можуть бути:

• докази реєстрації місця проживання за однією адресою (сюди ж можна віднести різного роду акти/довідки ОСББ/ЖКГ, акти, підписані сусідами, хоч в допустимості таких доказів є нюанси, але краще з ними, ніж без);
• показання свідків (важливо до подання позову визначитись з колом свідків та обставинами, які вони можуть підтвердити; можна разом із позовом надати так звані афідевіти – письмові заяви свідків щодо відомих їм обставин, підписи на яких засвідчені нотаріально. При цьому, подання афідевіту не виключає обов’язкового допиту свідка в суді);
• фотографії та відеозаписи проведення часу спільно, спільного проживання (у даному випадку важливі фотографії саме сімейного побуту, в місці спільного проживання, а не лише спільного відпочинку, святкування чи подорожей);
• докази спільного бюджету: спільного придбання товарів/послуг для спільних потреб (важливо, що спільний бюджет передбачає вкладення обох сторін, або ж, наприклад, оплату одним з фактичного подружжя комунальних чи інших послуг в квартирі, що належить другому; важливо також, якщо це придбання габаритного майна, техніки тощо, – варто зберігати накладні із адресою доставки, а також надати фото місця зберігання такого майна в спільному житлі; також можна надати скриншоти листування в месенджерах, наприклад, щодо придбання відповідних продуктів, ліків, необхідності оплати рахунків тощо);
• докази народження спільних дітей (важливо, щоб заява на реєстрацію народження була подана обома батьками, в іншому випадку, якщо, наприклад, відомості про батьківство записані зі слів матері, то таке свідоцтво не буде належним доказом без визнання факту батьківства через органи рацс чи в судовому порядку);
• докази наявності спільних банківських депозитних рахунків або ж наявності доступу до поточного рахунку одного з фактичного подружжя (наприклад, оформлення додаткової банківської картки на другого з  “фактичного подружжя”);
• спільні боргові правочини, вчинені в інтересах сім’ї (наприклад, кредит на одного з “фактичного подружжя”, застава/іпотека/порука на іншого для придбання майна, яке використовується спільно);
• докази спільного відпочинку (важливо проаналізувати відповідні договори та ваучери, щоб, наприклад, готельні номери передбачали спільне ліжко, одну кімнату тощо).

У залежності від ситуації можуть існувати також інші докази, що підтверджуватимуть факт спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, однак важливо надати максимальний об’єм доказів із більшості вищезазначених категорій, оскільки суди в таких категоріях справ є досить скептичними та акцентують увагу не тільки на належності, достовірності та допустимості доказів, але й, насамперед, на їх достатності.

Так, наприклад, відповідно до постанови Верховного Суду від 15.08.2019 року в справі № 588/350/15 “Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю”.

Крім того, показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанови Верховного Суду від 12.12.2019 року в справі № 466/3769/16, від 27.02.2019 року в справі № 522/25049/16-ц, від 11.12.2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24.01.2020 року в справі № 490/10757/16-ц).

Також важливо надавати докази проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу саме в період придбання майна з відповідною похибкою в часу, за який можна підтвердити джерело коштів на придбання майна, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 15 серпня 2019 року в справі № 588/350/15: «Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно”.

При цьому, варто звернути увагу на обов’язок доказування, який лежить не тільки на позивачеві, але й на відповідачеві, який хоче захистити своє майно від посягань.

Цивільне процесуальне законодавство передбачає застосування принципу змагальності, тобто кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У справах щодо поділу майна, набутого під час проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, дуже цікавим є розподіл тягаря доказування.

Так позивач повинен довести факт спільного проживання, ведення спільного господарства, взаємних прав та обов’язків подружжя тощо. Відповідач у свою чергу може спростовувати такі факти. Однак, оскільки доводити обставини, яких не було,  складно та, подекуди, неможливо, первинний тягар доказування саме факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу лежить на позивачеві. При цьому, в разі надання достатніх доказів цього факту, тягар доказування переходить до відповідача, який повинен спростувати презумпцію належності майна до спільної сумісної власності.

У постанові від 08.04.2020 року в справі № 404/7307/14-ц Верховний Суд зауважив, що критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які це майно було набуте (джерело набуття);

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

За принципом змагальності кожна зі сторін повинна доводити наявність чи відсутність усіх трьох обставин, але фактично в справах про поділ майна, набутого під час проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, перший критерій “час набуття майна” переважно покладається на позивача, тобто позивач має довести, що майно придбане під час спільного проживання, тоді як два інших – на відповідача, оскільки саме на особі, яка вважає, що майно належить їй на праві особистої приватної власності, лежить тягар спростування презумпції належності майна до спільної сумісної власності (постанова Верховного Суду від 23.06.2020 року в справі № 756/15125/16-ц).

При цьому, визначальним все одно є доведення факту спільного проживання однією сім’єю без реєстрації, оскільки в іншому випадку відсутні підстави для поділу майна (постанова Верховного Суду від 19.02.2024 року в справі № 201/6472/20).

У практиці Адвокатського бюро “Лесі Дубчак” є успішні кейси захисту відповідачів у таких справах про поділ майна. Один із таких кейсів нещодавно закінчився позитивним для нашого клієнта остаточним судовим рішенням Верховного Суду в справі, розгляд якої тривав 5 років (справа № 752/5915/20), а загальна кількість томів матеріалів справи сягнула десятка (1 том – 250 аркушів).

Цікавим у цій справі було те, що сторони мали спільну дитину, проживали перший період часу в одній квартирі, однак активними діями з нашої сторони було спростовано доводи щодо ведення спільного господарства, спільного бюджету, спільного проживання та спільного бюджету.

Зокрема, сама по собі наявність спільної дитини не породжує прав та обов’язків чоловіка і жінки, як при зареєстрованому шлюбі.

Проживання в одній квартирі не свідчить про ведення спільного господарства. Судами було встановлено, що сторони проживали в різних кімнатах і на різних поверхах однієї квартири, адреси реєстрації місця проживання сторін були різними, в позивача була на праві власності й інша квартира неподалік від спірної.

Було спростовано доводи позивача про набуття майна в спільну сумісну власність, зокрема, й шляхом доведення джерела набуття – отримання коштів до народження дитини та переїзду в квартиру, а також тим, що позивач не мала власного достатнього доходу та не була обізнана про всі етапи придбання майна до остаточного укладення договору купівлі-продажу, адже участі у набутті цього майна не брала.

Зауважу, що позивачем в цій справі було подано безліч документів, однак не дотримано основної вимоги щодо їх належності, оскільки більшість з них не містили інформації щодо предмета доказування або ж подані докази були недостатніми для підтвердження фактів саме на момент придбання майна.

У постанові від 09 квітня 2025 року в цій справі Верховний Суд зазначив, що “позивачка не довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з відповідачем, ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, у зазначений у позові період часу. За відсутності правових підстав для встановлення факту спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірне майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам як чоловіку та жінці, які проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою”.

Таким чином, підготовка позову й юридичний супровід справи щодо так званого “цивільного шлюбу” потребує дуже ретельної й, зазвичай, тривалої роботи та збору доказів, з увагою до найменших деталей. При цьому, всі докази мають бути спрямовані на доведення не тільки спільного проживання, але й спільного побуту, бюджету, прав та обов’язків, притаманних подружжю.