Вичерпний перелік обставин, що виключають участь слідчого судді або судді в кримінальному провадженні, тобто підстави для відводу зазначений в ст. 75 КПК України. Таких обставин чи підстав лише п’ять, і якщо факти попередньої участі судді в іншому статусі або наявність спорідненості з учасниками провадження цілком зрозумілі та нечасто викликають спори, то обставини, вказані у п. п. 3 та 4 ч. 1 ст. 75 КПК України, зазвичай тягнуть за собою різного роду спори та інсинуації.

Йдеться про зацікавленість в результатах провадження та наявність інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості судді.

На перший погляд може здатися, що ці обставини є вкрай розмитими, а їх реальне застосування на практиці не має жодної легітимної мети, крім так званого «зловживання правами» чи «затягування» розгляду справи з боку захисту.

З іншого боку, ми переконані, що автори КПК України закладали в ці обставини, що виключають подальшу участь судді в провадженні, реальні інструменти для ефективного захисту від свавілля та явно упереджених суддів, які об’єктивно не спроможні ухвалити законне та правосудне рішення.

Інститут відводу насамперед існує задля убезпечення людини від порушення його прав та законних інтересів.

Так, до речі, слово «неупереджений» доволі часто зустрічається в Кодексі.

В ч. 6 ст. 22 КПК сказано, що суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 КПК України сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Так само, законодавцем було передбачено дотримання цього важливого принципу в інституті дослідження доказів, адже згідно ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

А п. 2 ч. 1 ст. 415 КПК України взагалі містить безумовну підставу для скасування вироку чи ухвали суду в тому випадку, коли в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою.

Тож можемо робити висновок, що заява про відвід судді має бути заявлена та задоволена задля забезпечення об’єктивності, неупередженості, незалежності, всебічності та повноти судового розгляду.

Але все ж таки залишається не розкритою тема розмежування обставин, які очевидно та не очевидно викликають сумнів у неупередженості судді.

Для наочної демонстрації читачеві очевидної, на наш погляд, підстави для відводу судді наводимо приклад з судової практики адвокатів АБ «Євгена Пеліхоса».

Так, перед судовим засіданням у адвоката нашого адвокатського бюро виникла необхідність ознайомитись з матеріалами кримінального провадження, яке давно вже перебуває на стадії судового розгляду в одному з столичних судів. Важливо, що до цього дня захист жодного разу не скористався своїм правом на відвід головуючого судді.

У ході ознайомлення з останнім томом матеріалів вказаної справи адвокатом було виявлено проєкт короткого тексту ухвали про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначеним раніше (два місяці тому) розміром застави. При цьому клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою не тільки не було розглянуто, але ще навіть не було подано.

Переконані, що наявність тексту судового рішення у матеріалах справи не лише до судового розгляду, а й ще до звернення сторони обвинувачення з відповідним клопотанням є тією самою очевидною обставиною, що виключає подальшу участь судді в кримінальному провадженні.

Якщо суддя до подання та розгляду клопотання розуміє, яке рішення буде ухвалено, то майбутній розгляд такого клопотання перетворюється на просту формальність, а аргументи сторони захисту (якими б вони не були) не матимуть значення для такого розгляду.

Більше того, звернення із клопотанням про продовження тримання під вартою є прерогативою саме прокурора, але суд, допустивши наявність у матеріалах справи проєкту відповідної ухвали ще до звернення прокурора з таким клопотанням, продемонстрував, що суд фактично діє на стороні обвинувачення та продовжить строк тримання під вартою у будь-якому випадку.

Цікаво, що раніше у цій справі прокурор забув подати клопотання про продовження тримання під вартою, і суд не розпочинав судове засідання (останнє перед закінченням раніше продовженого тримання під вартою), очікуючи на прибуття прокурора та на вручення ним клопотання про продовження тримання під вартою стороні захисту.

Іншими словами, складається стійке враження, що відповідальним за своєчасне продовження тримання під вартою є суд, а не прокурор.

Що стосується виявленого у матеріалах справи проєкту ухвали про продовження тримання під вартою, то захисники були вимушені заявити відвід, а суддя, який допустив таку поведінку, лише поцікавився, чи наявний на проєкті підпис.

Результат розгляду цього відводу вразив не менше ніж сама підстава відводу. Суддя, який розглядав заяву про відвід, у своїй ухвалі зазначив, що захистом не наведено жодної обставини, яка б свідчила про наявність тих самих «інших» обставин, що викликають сумнів у неупередженості судді. Оцінка факту наявності проєкту ухвали про продовження тримання під вартою ще до звернення прокурора із таким клопотанням взагалі не була надана.

В якості резюме чи висновку цієї публікації можемо стверджувати, що краще заявити відвід за наявності найменшого сумніву в неупередженості судді, а не мовчати, адже на кону стоїть доля та майбутнє людини, життя якої поки що визнається в Україні найвищою соціальною цінністю.