Інна Отрош
Суддя Господарського суду міста Києва, Кандидат юридичних наук
- Цей з’їзд тривав майже два роки. Як особисто для вас відчувалася ця пауза — і що дало вам силу дочекатися його продовження?
Зʼїзд розпочався у вересні 2024 року і продовжився лише у березні 2026.
Тоді у вересні 2024 я була делегатом, який активно представляв суд. За період перерви у роботі з’їзду відбулось багато подій…
У жовтні 2024 ВРП прийняла свавільне рішення про моє звільнення на підставі такого ж свавільного рішення ВККС про мою невідповідність посаді. Це відбулось після внесення подання цим же органом (в іншому складі) у 2021 році про моє призначення, тоді коли я очікувала на указ Президента, який, очевидно, вже 5-й рік знаходиться “не в тому кошику”.
Далі я звернулась до ВС. КАС ВС відмовив у задоволенні мого позову, вказавши що «законодавець не дописав закон» та пославшись на «окремі думки суддів ВП ВС та донедавню практику ВП ВС», замість того, щоб застосувати чинний та обовʼязковий висновок ВП ВС щодо застосування норм права.
Далі була ВП ВС, яка, нарешті, у грудні 2025 визнала протиправними та скасувала вище вказані рішення ВККС та ВРП, та, відповідно, я була поновлена на посаді.
Але цей зʼїзд дочекався мене. Я прийшла на зʼїзд уже не в якості делегата, бо у період мого незаконного звільнення делегат від суду був переобраний. Я прийшла на зʼїзд просто як суддя, суддя, яка 2 роки перебувала у стані правової невизначеності та боротьби з ганебними рішеннями нинішніх складів ВККС та ВРП. Суддя, яка перемогла систему, якою сьогодні, де-факто, керують іноземні донори, активісти та особи з пониженою соціальною відповідальністю.
Що вас особливо надихнуло під час вашої промови на з’їзді і що хотіли донести колегам?
За 2 роки боротьби за право на професію я отримала безцінний досвід і мені було що сказати колегам. Якщо ти не делегат, а просто суддя, ти не маєш права ні виступати, ні задавати питання запрошеним доповідачам, ні пропонувати питання для розгляду зʼїздом. Я розуміла, що можливість виступити я матиму виключно як суддя, яка балотується у Раду суддів з передвиборчою промовою.
Саме так я отримала право сказати те, що я побачила, та з чим зіштовхнулась за цей період перерви у зʼїзді. І я говорила не лише за себе та свій шлях боротьби, а за всіх суддів, які зазнають ганебного поводження зі сторони нинішніх складів ВККС та ВРП. Про втрату незалежності судової влади за усі ці роки перманентної судової реформи; про мовчання суддів у відповідь на втручання та незаконні оцінювання та звільнення; про те, як члени ВРП прописали для себе презумпцію доброчесності в Єдиних показниках для оцінки доброчесності та успішно побігли на конкурс до апеляційних судів, отримавши переможні місця. Про те, що членом ВРП не може бути професійний скаржник – Р. Маселко. Про те, що Рада суддів, ВРП та ВС не можуть мовчати у відповідь на слова М. Жернакова (голови сумнозвісної ГО “Фундація Dejure”), що «ВС – кончений», бо йому не сподобалось судове рішення (адже члени цієї ГО мають більше третини місць у ГРД, яка визначає доброчесність суддів). Про втручання членами ВРП у приватне життя кандидатів/суддів та пряме ігнорування рішень ВП ВС. Про те, що ВККС та ВРП під час оцінювання кандидатів та суддів підмінили собою всі уповноважені органи – НАЗК, правоохоронні органи, податкові, суди. Про те, що професійні грантові активісти не є виразниками волі суспільства, а виключно монополізували право називати себе «громадянським суспільством» для особистого збагачення. Я сказала усе те, що писала ці роки у своїх публікаціях…
Присутні делегати підтримали мою промову оплесками. Усі 3 дні зʼїзду колеги підходили до мене та дякували за те, що я озвучила все те, про що вони думають, але, на жаль, бояться озвучити. І я щиро вдячна цим колегам за підтримку.
- Новим головою Ради суддів обрано Віталія Саліхова. Які у вас перші враження від його керівництва та чи бачите можливість для позитивних змін у суддівській спільноті?
Віталій Саліхов був членом ВРП, який завжди активно відстоював гарантії незалежності суддів. Саме на нього та С. Бурлакова і була єдина надія у суддів, які приходили на засідання ВРП. Адже більшість членів нинішнього складу ВРП – це люди, які займають не свої місця. Тому я впевнена, що В. Саліхов зможе реалізувати свій потенціал на посаді голови Ради суддів України як людина, яка має моральний та професійний авторитет серед суддів.
- Ви відзначали важливість колективних інтересів суддів. Як, на вашу думку, можна відновити баланс між індивідуальним та колективним у судовій системі? Як впливає судова реформа на колективну етику суддів?
Питання відчуття суддів своєї приналежності до професійної спільноти, як ніколи, є актуальним.
Одна мудра людина із ВС у діалозі зі мною сказала: «усі ці реформи спрямовані на те, щоб виховати надмірний індивідуалізм у суддів». Повністю погоджуюсь з цією думкою. Ми всі бачимо, що безкінечна судова реформа перетворилась на механізм переслідування суддів та встановлення контролю над ними. Безкінечні експеременти над суддями неможливо якось логічно обґрунтувати як такі, що направлені на благі цілі у демократичному суспільстві. Я бачу одну чітку мету: поховати колективні інтереси та корпоративну етику у суддівській спільноті, щоб легко знищити кожного поодинці. Я говорю зараз про корпоративну етику у контексті розуміння необхідності та волі суддів до захисту колективних інтересів та відстоювання гарантій незалежності усієї суддівської спільноти. Всі судді бачать, що такої відстороненості суддів один від одного та судової системи ще ніколи не було.
Коли порушуються гарантії незалежності суддів (це і питання незаконного обмеження суддівської винагороди, і незаконні оцінювання та звільнення з посади, і втручання у право на приватне життя судді членами ВРП та ВККС, і непідписання роками указів про призначення) – суддя не може бути одним воїном у полі. Такому рівню свавілля можуть протистояти тільки згуртованість суддів та готовність до відстоювання прав колективу.
Питання співідношення “особистого” та “колективного” полягає у знаходженні балансу між правом реалізовувати себе як індивідуальність та розумінням необхідності відмовитись від особистого інтересу заради колективного блага. Це питання філософської та моральної сфери, які є базисом функціонування системи.
- Як ви оцінюєте роль делегатів та можливість суддів висловлювати свої позиції на з’їзді?
Це цікаве питання. По-перше, не завжди делегат виражає волю всіх суддів колективу. По-друге, є активні делегати, які приходять на з’їзд, щоб поставити питання, запропонувати проекти рішень, або хоча б підтримати таких активних. Це делегати, які хочуть щось змінити. Є делегати, які мовчать весь з’їзд та голосують, дивлячись на сусіда. Думаю, це плюс-мінус загальний зріз психологічних портретів серед всіх суддів (як і в будь-якому іншому професійному колективі), адже всі ми різні.
Але вважаю, що на з’їзд мають йти тільки ті судді, які готові активно попрацювати, а не голосувати за закриття з’їзду в обід, бо в них уже квитки на потяг додому.
Якщо чесно, я побачила на з’їзді різних суддів. І питання не в тому, що у нас можуть бути різні позиції та світогляд. Питання в тому, що навіть серед своїх ти не завжди можешь реалізувати себе, бо деякі люди не будуть давати тобі можливості обратись до складу Ради суддів лише тому, що ти “занадто сміливий та активний”. Це звичайна людська психологія. Саме так описала цю ситуацію одна колега у поважному віці. І думаю, що вона має рацію. Іноді особисті емоції перекривають шлях до критичного мислення та прийняття зваженого рішення. Звичайно, є механізм впливу на свободу волевиявлення суддів через попереднє кулуарне погодження певних кандидатів із застосуванням адміністративного ресурсу. Це не озвучують публічно, але це не секрет.
Вважаю також, що суддям, які водять дружбу з професійними активістами, – точно не місце в РСУ.
Коли судді обирають осіб, які апріорі ніколи не будуть активно боротись за права суддів, бо єдиний їх інтерес – статусність «члена РСУ» та власне карʼєрне просування, – можна зробити один висновок: судова реформа (яка спрямована на знищення корпоративного духу) все ж має свої «успішні» здобутки.
- Що, на вашу думку, має змінитися в роботі Ради суддів, щоб ефективніше захищати права суддів та забезпечувати незалежність судової влади?
Перш за все, це надання законодавцем реальних повноважень Раді суддів.
Але в будь-якому випадку, якщо сьогодні Рада суддів буде хоча б активно та послідовно виражати свою позицію з важливих питань – це вже буде здобутком. На жаль, я не бачу наразі у членів цієї інституції необхідної активної позиції, яка б дозволила сприймати Раду суддів як сильну інституцію. Однак, подивимось на роботу нового складу РСУ…
Це питання повертає нас до переднього щодо якості делегатів та наявності суддів, які можуть активно захищати свої права, а відповідно і права колективні. Я дійшла висновку, що сьогодні до Ради суддів не обирають останніх, бо це може зруйнувати “здобутки” судової реформи, про які ми говорили вище.
Взагалі я вважаю, що найбільший ворог судової системи – це не проплачені активісти, а самі судді. Ми ж усі бачимо, чим займаються нинішні члени ВККС та ВРП, які є представниками суддівської спільноти (крім С. Бурлакова)? Коли їх обирають, вони начебто адекватні, але коли сідають у крісло – з ними щось відбувається…
Коли кожен суддя думає лише про себе та як втриматись у кріслі, а не про колективні інтереси та відповідно не займає активну позицію у питаннях захисту авторитету правосуддя – все закінчується тим, що ми маємо сьогодні. Логіка «сьогодні прийшли не за мною – тому я промовчу» повинна залишитись у минулому, та, нарешті, прийти усвідомлення, що завтра прийдуть за тобою…
Тому все починається з нас самих і Рада суддів починається з суддів, які є її членами та суддів, які обирають цих членів…
- На ваш погляд, чи достатньо нинішніх механізмів захисту суддів від неправомірного тиску та забезпечення гарантій незалежності суддів — і що можна покращити?
Перед тим як відповідати на питання щодо достатності механізму захисту, слід визначитись з тим, хто і у якій формі чинить цей тиск. Ми бачимо, що тиск чинять не тільки конкретні учасники справи щодо розгляду їх справ, але і професійні проплачені активісти, і інституції та органи державної влади, які задіяні у процедурах призначення судді на посаду/звільнення/проходження оцінювання (ГРД, ВККС, ВРП зокрема). Тиск опосередковано чинять і іноземні донори, які спонукають законодавця проводити все нові і нові реформи та оцінювання суддів (на підставі інформації, отриманої від грантових активістів).
Чи буде суддя ВС боятися ухвалити рішення у певній категорії справ (наприклад, у справах щодо оцінювання суддів відповідності посаді), де професійні активісти (та навіть члени ГРД) погрожують суддям ВС перевіркою декларацій доброчесності та оцінкою в рамках цієї перевірки кожного прийнятого рішення? При цьому активісти пишуть незліченну кількість публікацій у відомих виданнях щодо того, яке саме рішення повинен ухвалити ВС та що буде з суддями, якщо вони ухвалять не ті рішення (що вони не пройдуть перевірку декларацій доброчесності). І питання: де реакція ВРП? Ради суддів? Суддів ВС? Її немає.
Чи виконують члени ВККС та ВРП нинішніх складів усі забаганки професійних активістів? Сторонній спостерігач з впевненістю відповість: «Звичайно!» Чи будуть члени ВРП «слухатись» активістів, якщо вони та їх родичі йдуть на конкурс до апеляційних судів, де ці активісти у формі членів ГРД можуть писати негативні висновки по їх доброчесності? Якщо у ВРП сидить грантовий активіст та професійний скаржник на суддів – Р. Маселко, яким за своєю суттю може бути цей склад ВРП?
Чи можна одночасно боротись з корупцією та незаконно обмежувати розмір суддівської винагороди? Чи буде суддя більш вразливим та піддатливим втручанню у розгляд справи, якщо він не отримує належну суддівську винагороду?
Суддя повинен мати реальні гарантії незалежності, які будуть не на папері, а будуть втілені у життя, зокрема, у таких формах: належне матеріальне забезпечення діяльності судді та суду (апарату); припинення незаконного обмеження розміру суддівської винагороди (зокрема, встановлення дискримінаційного прожиткового мінімуму для суддів); реальна відповідальність за втручання у відправлення правосуддя та порушення гарантій незалежності суддів; реальна індивідуальна відповідальність кожного члена ВККС та ВРП, який дозволяє собі голосувати за явно свавільні рішення щодо суддівської кар’єри.
Тому, звичайно, що механізмів захисту суддів недостатньо. Я би сказала, що сьогодні є тільки достатньо механізмів знищення незалежності суддів, і вони успішно працюють.
- Чи вірите ви, що з часом можуть відбутися реальні покращення у захисті суддівської незалежності та у роботі судової влади загалом?
Я в цьому впевнена. Сьогодні ми спостерігаємо занепад суддівської незалежності та механізмів її захисту. Але є очевидна та зрозуміла формула: будь-яка система не зможе довго працювати та приречена на занепад, якщо в ній є проблемні «хворі» елементи. Якщо система має нормальний імунітет, то вона викорінює з себе усе хворе та стороннє, що заважає її нормальному функціонуванню. Це як боротьба організму з вірусом: є температура, що викликає погане самопочуття, але це одночасно ознака того, що організм бореться та стане здоровим. Просто організм судової влади (якщо провести аналогію з теорією Спенсера) повинен відчувати, що в ньому є достатня кількість суддів, яка здатна протидіяти вірусам. І я вірю, що так і є!
