• Пане Дмитре, за останніми даними Україна вийшла на рекордний показник рішень проти неї — понад 97%. Як ви оцінюєте цю тенденцію?

Звичайно негативно. І тут питання не в процентному співвідношенні задоволених заяв. Тут питання в тому, що наша Держава є лідером по кількості встановлених порушень серед інших Держав. У 2025 році ЄСПЛ ухвалив 914 рішень щодо всіх держав — учасниць Європейської конвенції з прав людини. 160 з них проти України. Це – найбільше….

• На вашу думку, що є ключовими причинами такого високого відсотка програних справ? Це системна проблема чи сукупність окремих факторів?

Враховуючи тенденції останніх років, було б оптимістично себе обнадіювати, що це «збіг зірок». На жаль, це системна проблема і коріння її глибоке.

• Чи можна розглядати ці рішення як індикатор глибших проблем у національній правовій системі? Якщо так — про що саме йдеться?

Ці рішення – це не індикатор, навіть не контрольний прапорець.

Це – констатація явища системних порушень прав людини в Україні і деградації національної правової системи. Але це цілком прогнозоване явище і про нього я попереджав давно. Це закономірний наслідок вдалих судових реформ та реформ правоохоронних органів. Оскільки жодна з реформ не була реформою в істинному розумінні цього слова. Навіть, якщо їх так і називали – це була підміна понять. Реформа – це докорінне оновлення, зміна або перебудова певної сфери життя (економіки, освіти, медицини тощо), яку проводить влада, щоб покращити ситуацію. Це не руйнування системи, а її покращення — наприклад, заміна старих правил на нові, ефективніші, щоб усунути негативні явища. Перед проведенням будь-яких реформ необхідно зрозуміти їх візію, сформувати комплекс заходів для реалізації візії, спрогнозувати наслідки. Якщо негатив від наслідків буде перевищувати негатив від наявного стану речей, то навряд чи є сенс в таких реформах.

Оскільки я працюю суддею, то я зупинюсь на судовій реформі, яка перманентно триває з 2005. Я, до слова, був призначений суддею 25.12.2004, а тому всі ці події розгортались на моїх очах і я, так би мовити, відчув їх на власній «шкурі». Було різне…Але те, що стало відбуватись з 2014 року, перевищило всі розумні очікування.. Кваліфікаційне оцінювання суддів в Україні триває з 2016 року і досі незавершене. Якщо це була реформа, то яка її мета? Її може хтось пояснити? Якщо стояла мета очистити суддівський корпус від недобросовісних суддів, то вона не реалізована ні на йоту. Одиничні випадки не можуть свідчити про позитивний результат. А от негативу це принесло. Суддівський корпус покинуло багато професійних суддів. Зокрема, якщо говорити про нашу апеляцію, то пішли одні з найкращих фахівців по криміналу. Доречі, вони і займались, доволі успішно, втіленням в практику розуміння і правильного застосування, як Конвенції, так і практики ЄСПЛ. Пішло багато суддів і першої інстанції. Здається, 27 судів в певний період не здійснювали правосуддя через відсутність суддів. Та про що ми говоримо? Я особисто 2 з половиною роки працював один в суді зі штатом 4 судді. Середнє навантаження-2500 справ +- щорічно.

Але і це не основне… Основне – це відчуття страху… Страху, який вселили в судді. Про це можна дуже довго говорити. Але страх – це основне. Розвиток соціальних мереж і комунікацій теж допоміг. І я не скажу, що позитивно…

Наприклад, я з великою повагою ставлюсь до рішень та практики апеляційних судів та Верховного Суду, але коли стоїть питання прийняття рішення, то для мене основоположним є верховенство права. Я не можу стати інструментом тиражування чиїхось помилок в розумінні права. Впринципі, за це мене і недолюблюють, бо я завжди маю свою точку зору і ладний її обстояти. І так було завжди. Колись мене хотіли викликати на Президію апеляційного суду, бо вважали, що в мене багато скасованих рішень. Після розмови з куратором – суддею апеляційного суду, який надавав нашому суду практичну і методичну допомогу, і моєї пропозиції запросити на Президію суддів, які скасували мої рішення, виклик на Президію був скасований. Наразі судді першої інстанції, які нещодавно призначені, мають свої чати, групи (вони в них збереглися ще з доборів) і сутність їхніх обговорень мене лякає. Вони не обговорюють правильність правозастосування – для них головне, чи апеляція пропустить. Я колись мав можливість почитати такий чат і, чесно кажучи, я ходив зо три дні в ступорі. Люди не усвідомлюють власної відповідальності. Для них головне – позитивна картина в досьє. Ну – це якщо апеляція пропустить чи засилить.

А позиція певних суддів ВС, які на різних заходах пропагандують певні сформовані ними позиції, і будь-які зауваження чи заперечення зустрічають в штики. А реакція інших суддів, які дивляться на тебе, як на несповна розуму? А рівень викладання в НШС? Коли за незмінності правового регулювання, один і той самий викладач з року в рік міняє свою позицію. І на прохання послатись на певну норму, в даному разі КПК, відповідає: «Я художник, я так бачу». А потім ці художності тиражуються по всій Україні…

Це безкінечна тема….

• Яку роль у цьому відіграє якість роботи державних органів, які представляють Україну у відповідних процесах?

Чесно, я не хотів би про це говорити… Бо більшість справ можна було завершити шляхом мирного врегулювання  (friendly settlement), деякі виграти…

• Чи впливає на ці показники тривала судова реформа та трансформації в судовій системі?

Про яку судову реформу Ви говорите? Те, що ця фраза лунає – це не значить, що це явище має місце.

• Чи є серед цих справ типові категорії, в яких Україна програє найчастіше? Про що це, на вашу думку, свідчить?

Звичайно є. Є й такі, які жодним чином не стосуються суду, як такого. Зокрема, протягом тривалого часу констатуються порушення через нелюдські умови утримання в місцях позбавлення волі. І коли ЄСПЛ читає назву установи, він автоматично констатує порушення. Порушення права на захист, порушення принципу рівності сторін, включення «сумнівних» доказів, порушення принципу безсторонності. Але це ми пожинаємо плоди минулих років і основна тут причина, як я казав, страх. Страх щодо подальшої кар’єри, страх не виправдати запит громадськості.

Про який справедливий суд ми можемо говорити, якщо протягом кількох днів після обшуку, використовуючи дружні медіа чи соціальні платформи, в суспільства вже сформовано уявлення про винуватість особи. А потім суддю шельмують в тих же соціальних мережах, публікуючи дописи, які містять фрази: «Цей суддя нам запам’ятався….».

Якщо спрогнозувати майбутні рішення ЄСПЛ, то я впевнений, що ця тенденція буде тільки наростати по встановленим порушенням. Про що можна говорити, якщо втрачена правова визначеність… Мене вчили, що сторона захисту нічого не повинна доводити… А що ми маємо? Сторона захисту вказує на грубі процесуальні порушення, а у відповідь чує: «так, дійсно порушення мали місце, але сторона захисту не довела, що вони призвели до істотного порушення прав». Можливо така позиція і має право на існування, бо не будь-яке процесуальне порушення автоматично тягне визнання доказу недопустимим. Але констатація порушення повинно тягнути за собою якусь реакцію, зокрема окрему ухвалу чи постанову, щоб сторона обвинувачення не допускала таких порушень в майбутньому. Ми це бачимо? Ні.. І така позиція розбещує сторону обвинувачення…

• Наскільки ефективно держава враховує практику міжнародних судових інституцій, щоб запобігати новим порушенням?

Про ефективність заходів можна буде говорити років через 5-8. Але вони незмінні, а відтак сьогоднішня ситуація може цілком прогнозовано говорити про їх майбутню ефективність.

• Чи впливає така статистика на міжнародний імідж України як правової держави?

Я на риторичні питання не звик відповідати. На жаль, така ситуація робить всі наші євроінтеграційні прагнення мрією, яка досі недосяжна…

• У публічному просторі активно обговорюється роль громадських організацій та активістів у процесах оцінювання і дисциплінарної відповідальності суддів. Як ви оцінюєте їхній вплив на судову систему сьогодні?

Я можу з впевненістю сказати, що вони мають вплив. Причому вплив монополізований. Вони його мають і на процес призначення майже в усі органи, де беруть участь в доборі міжнародні експерти. Є позитивні моменти, але є і дуже багато негативу. І я б не називав їх громадськими організаціями. Я б говорив про групи людей, які оформили організаційну діяльність у формі ГО. Ці ГО безпосередньо причетні до нищення суспільної довіри до Судової влади, вдаються до численних маніпуляцій, інформаційних атак і переслідування судді, сповідують подвійні стандарти.

Але певний позитив від їх діяльності таки має місце і заперечувати його було б неправильно. Інща справа – співставити позитив і негатив.

• Як ви пояснюєте ситуацію, коли ініціативи щодо дисциплінарних проваджень або звільнення суддів нерідко виходять саме від громадських організацій? Чи є це ефективним інструментом контролю, чи все ж ризиком для незалежності суддів?

Можливо, моя думка буде непопулярною, але неважливо, хто ініціював дисциплінарне провадження. Питання в іншому. Ми маємо реальну диспропорцію в визначенні пріоритетності скарг (від представників ГО – вони найбільш пріоритетні). Ми не маємо дієвого механізму судового контролю над дисциплінарним провадженням. Особа, якій відмовили в  відкритті дисциплінарного провадження, позбавлена можливості оскаржити таку відмову в суді.

Ми маємо, як на мене, неконституційні дисциплінарні органи. Зокрема, якщо почитати уважно Конституцію, то ст. 131 наділяє ВРП повноваженнями розглядати скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора. А також те, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів. Але маємо парадоксальну ситуацію. Конституція прямо говорить про створення окремого органу, скарги на рішення якого має повноваження розглядати ВРП. В той же час Закон України «Про Вищу раду правосуддя» передбачив, що  для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів Вища рада правосуддя утворює Дисциплінарні палати з числа членів Вищої ради правосуддя. Як на мене, закон в даній частині неконституційний, оскільки розширив повноваження, якими наділена ВРП. Я навіть не хочу говорити про конфлікти інтересів, які можуть мати місце. Чи про корпоративну солідарність.

• Відомо, що щодо вас також подавалися скарги до ВРП, зокрема у зв’язку з висловлюваннями у соціальних мережах. Як ви оцінюєте цей досвід і чи впливає він на свободу професійного висловлювання суддів?

Я вважаю, що те, що на мене подали скарги – це факт. Будь-який досвід – це досвід. Його не можна оцінювати. Як на мене це вплине, то інше питання. Я думаю позитивно, бо я не звик рити собі ями з будь-якого приводу… Чи вплинув він на мою можливість висловлювати свою професійну думку? Напевно, що ні. 

• І на завершення: чи бачите ви реальні передумови для покращення ситуації — як щодо кількості рішень проти України, так і в питанні забезпечення незалежності суддів?

Судді мають подолати в собі страх… Страх властивий кожному, але він не має превалювати над особистістю. Кожен має усвідомити, що він носій Судової влади і на ньому лежить відповідальність, як за долю Судової влади, в тому числі довіру до неї, так і за долю Держави. Саме права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а не показники в звітах.

Тільки тоді, коли людина відчуває, що її права і свободи – це не пустий звук, не декларація, вона довіряє суду. Щоб там про мене не говорили кількість заявлених відводів, довіра не лише серед місцевого населення спростовують весь негатив, що про мене розповсюджували відповідні ГО. Показовим є те, що у 2014 році учасники судових процесів, які очікували судові засідання прогнали від нашого суду так званих люстраторів, мотивуючи це тим, що їм тут не місце. Як на мене, то сталось би це сьогодні – ми мали б повторення подій. Оце і є довіра. А не якісь незрозумілі цифри незрозумілих опитувань. А щодо незалежності суддів, то це нескінченний процес… За неї слід постійно боротися…І вона не суть розмір суддівської винагороди… Хоча і це не найбільш останній фактор…

Чомусь Рада суддів України, ВРП, ВС вперто не помічають регулярні інформаційні атаки на Судову владу і суддів. Зокрема, найвеличніший натхненник так званих судових і всіх різних реформ, Михайло Жернаков, дозволив собі сміливість застосувати до ВС такий епітет, як «кончений». Це мало якусь реакцію? Як на це відреагували органи Судової влади? Той же ВС? А так звані громадські організації? Це є нормальним? Про яку незалежність ми тоді говоримо, якщо всі це толерують? Я, до слова, не протолерував…Але то таке…