До приходу у Верховну Раду ви багато років були адвокатом. Що стало вирішальним фактором для переходу у політику?
Рішення визрівало не одного дня. В адвокатурі я бачив системні проблеми зсередини й водночас розумів, наскільки обмежені можливості змінити щось, залишаючись лише практикуючим юристом.
Закони, які визначають правила гри для всієї професії, ухвалюються не в судових засіданнях, а в залі Верховної Ради. У певний момент прийшло розуміння: якщо хочеш впливати на систему, а не просто працювати в її межах, потрібно бути там, де ухвалюють рішення. Для мене це було більше про відповідальність, ніж про амбіції.
Чи не шкодували ви жодного разу про це рішення?
Чесно — моменти сумніву були. Парламентська робота набагато повільніша, ніж хотілося б, і часто результат вимірюється не перемогами, а тим, скільки шкоди вдалося не допустити.
В адвокатурі результат своєї роботи бачиш одразу: виграна справа, захищений клієнт. У парламенті результат може розтягнутися на роки. Але коли дивлюся на конкретні речі, які вдалося змінити на рівні закону, а не окремої справи, розумію, що масштаб впливу тут зовсім інший. І це переважує.
Наскільки адвокатське минуле допомагає вам сьогодні у роботі народного депутата?
Дуже допомагає, і я від цього досвіду не відмовляюся. Коли читаєш законопроєкт, маючи за плечима роки практики, бачиш не лише політичний задум, а й те, як конкретна норма працюватиме в реальній справі, в реальному суді, для реальної людини.
Я досі дивлюся на тексти законів очима практика: де формулювання створить простір для зловживань, де воно суперечить процесуальній логіці, а де просто не працюватиме на практиці. Це рідкісна опція серед депутатів, і я свідомо нею користуюся.
Які питання стали для вас найскладнішими або найболючішими в Комітеті з питань правової політики?
Найболючіші — ті, де під виглядом реформи чи боротьби з корупцією намагаються обмежити незалежність цілих інституцій.
Останнім часом це особливо гостро проявилося в дискусії довкола Антикорупційної стратегії на 2026–2030 роки, де пропонували поширити невластиві механізми контролю на адвокатське самоврядування.
Це питання не про політику, а про конституційні межі: чи можна під приводом хороших намірів ламати гарантії незалежності професії, закладені в Конституції. Такі рішення завжди даються важче, бо доводиться сперечатися не лише з опонентами, а часом і з колегами, які щиро вважають інакше.
Які реформи правової системи України сьогодні вже не можна відкладати?
Найгостріше стоїть питання реальної, а не декларативної незалежності судової влади. Довіра до судів залишається однією з найнижчих серед державних інституцій, і без її відновлення жодна інша реформа не працюватиме по-справжньому.
Друге — послідовність антикорупційної політики. Вона має бути системною, а не вибірковою чи демонстративною.
І третє — адаптація правової системи до реалій воєнного та повоєнного часу, включно з питаннями відповідальності, відновлення справедливості та інтеграції з європейським правовим простором. Відкладати це означає платити значно вищу ціну пізніше.
Яке своє професійне досягнення за час роботи у Верховній Раді ви вважаєте найважливішим?
Мабуть, найважливіше — це не одне конкретне рішення, а те, що вдалося відстояти принцип: не кожна ініціатива, яка називається реформаторською, автоматично є правильною.
Коли я обстоював позицію щодо неприпустимості втручання в самоврядування адвокатури, йшлося не про захист корпоративних інтересів, а про захист конституційного балансу. Пишатися можу тим, що в цій дискусії аргументи будувалися на праві, а не на політичній кон’юнктурі.
В українському суспільстві високий рівень недовіри до влади. Це наслідок радянської спадщини, сучасних процесів чи корупційних скандалів?
Це поєднання всіх трьох факторів, і зводити все до одного було б спрощенням. Радянська спадщина сформувала звичку не довіряти державі за замовчуванням. Пострадянські роки додали цинізму, тому що обіцянки часто розходилися з реальними діями.
Але головним фактором недовіри сьогодні є гучні корупційні скандали за участю високопосадовців. Коли люди бачать, що правила діють вибірково, а відповідальність несуть не всі однаково, довіра руйнується значно швидше, ніж її можна відновити роками послідовної роботи.
«Депутат — значить корупціонер». Чи доводилося вам стикатися з таким ставленням?
Доводиться постійно. Це реальність, з якою живе кожен депутат незалежно від того, як він насправді працює.
Найважче навіть не саме упередження — люди мають на нього право після всього, що вони бачили. Проблема в тому, що воно часто знецінює конкретну роботу: розробку законопроєктів, аргументовану позицію в комітеті, роки практики, які стоять за фаховою експертизою.
Єдиний спосіб щось із цим зробити — не переконувати словами, а показувати результатами та прозорістю в кожній конкретній справі.
Україна вже кілька років живе в умовах воєнного стану без виборів. Чи готова держава до виборчого процесу?
З юридичної точки зору проведення виборів під час дії воєнного стану не передбачене чинним правовим режимом. І це не просто питання політичної волі.
З практичної точки зору провести повноцінні та чесні вибори в умовах, коли мільйони громадян перебувають за кордоном або на тимчасово окупованих територіях, частина інфраструктури зруйнована, а безпекова ситуація не дозволяє провести нормальну агітаційну кампанію, сьогодні надзвичайно складно.
Тому питання не лише в тому, готова держава чи ні, а в тому, чи існують умови для проведення справді легітимних виборів.
Наскільки, на вашу думку, проведення виборів сьогодні є реалістичним сценарієм?
Поза юридичною площиною я не бачу реалістичного сценарію виборів до завершення активної фази війни.
Вибори під обстрілами, без можливості мільйонам громадян за кордоном голосувати на рівних умовах, без нормальної роботи політичних та опозиційних кампаній у прифронтових регіонах можуть поставити під сумнів легітимність будь-якого результату.
На мою думку, це питання залишається перспективою повоєнного часу. І чим активніше хтось намагається штучно пришвидшити цю тему зараз, тим уважніше варто дивитися, чи не стоїть за цим політичний інтерес замість реальної турботи про демократію.
Чи вважаєте ви, що держава використовує всі можливі ресурси для того, щоб вистояти та перемогти?
Ні, і про це варто говорити прямо, а не для галочки.
Мобілізаційна система потребує більшої справедливості та прозорості, оборонна промисловість — швидшого масштабування і меншої кількості бюрократичних бар’єрів, а розподіл відповідальності між військовим і цивільним керівництвом — більшої чіткості.
Рішучості бракує насамперед там, де потрібно визнавати помилки й змінювати підходи, які не спрацювали, замість того щоб продовжувати захищати їх із політичних міркувань.
Наскільки корупційні скандали за участю високопосадовців впливають на довіру міжнародних партнерів?
Впливають безпосередньо, і применшувати цей ефект не варто.
Партнери фінансують і озброюють Україну, несучи політичну відповідальність перед власними платниками податків. Кожен новий корупційний скандал дає додатковий аргумент тим силам за кордоном, які й без того шукають привід скоротити підтримку України.
Водночас важливо розрізняти сам факт викриття корупції та реакцію держави на неї. Викриття може свідчити про те, що антикорупційна система працює. Натомість спроби послабити цю систему або поставити її під політичний контроль здатні підірвати довіру значно сильніше.
В країні відбулися зміни в уряді, зокрема Юлію Свириденко відправлено у відставку. Як ви прокоментуєте це?
14 липня Верховна Рада підтримала відставку уряду Юлії Свириденко — рішення підтримали 258 народних депутатів після того, як прем’єр-міністерка подала відповідну заяву, пославшись на розмову з Президентом і необхідність оновити окремі напрями роботи Кабінету Міністрів.
Ротація уряду в умовах війни — це завжди ризик, адже будь-яка зміна керівництва потребує часу на входження в процеси, а часу в нас обмаль.
Водночас, якщо оновлення справді спрямоване на посилення конкретних напрямів роботи, а не є суто політичним маневром, у ньому може бути сенс. Оцінювати варто не сам факт відставки, а те, наскільки ефективним виявиться новий склад Кабміну в перші місяці роботи.
Якби сьогодні вам довелося знову обирати між адвокатурою та Верховною Радою, яке рішення ви б ухвалили?
Обрав би те саме. Не тому, що парламентська робота легша чи вдячніша — це точно не так. А тому, що можливість впливати на правила, за якими живе вся правова система, а не лише на окремі справи, того варта.
Якби довелося обирати знову, я зробив би цей вибір усвідомлено, вже знаючи всю ціну такого рішення.
